Розділ 24

Піднявши очі, Катя уперлась поглядом у заціпенілу Дарину, яка стояла прямо перед нею, потім очі Катерини опустилися нижче, на руку подруги, якою та міцно стискала камінь. Із каменю на землю впала краплина чогось темного.

Катя наче в тумані перевела погляд на Стаса, він лежав на землі та не рухався.

- Що?.. Що ти накоїла? – Страшним шепотом вимовила вона, поглянувши на Дарину.

Вираз обличчя дівчини був спокійним та незворушним. Дарина крутнула головою, відкинувши з обличчя пасмо волосся, яке впало їй на очі.

- Ти була права коли сказала, що до його появи у мене все було добре. Знайомство з ним зіпсувало все. Тепер я почуваю себе набагато краще, - посміхнулась вона куточком губи, а потім вираз її обличчя різко змінився.

- Ти зійшла з розуму, - по щоках Катерини текли нестримні сльози. – Навіщо ти це зробила? Чим ти тільки думала?

Дарина поглянула на непритомного Стаса і камінь випав з її руки. Вона обережно опустилася поряд із ним на коліна і тихим тоном мовила:

- О господи, я його вбила. Я вбила його, - Катя почула, як в голосі подруги проступають легкі істеричні нотки. – Катю… - Вона підняла на Катерину погляд, - …здається він не дихає. Не дихає!

- Що ти таке говориш? – Катя витерла носа рукавом. – Перевір його пульс, він має бути живим. Ми викличемо швидку і з ним все буде добре, лікарі йому допоможуть. Перевір пульс! – Гаркнула вона на заціпенілу над хлопцем Дарину.

Дарина отямившись, тремтячими руками схопила схопила його руку. Пальці дівчини то і діло шарили по його руці. Після чого вона опустила його руку і підняла на Катю перелякані очі.

- Пульсу немає. Пульс відсутній, - у відчаї видала вона.

- Що ти таке несеш?! – Вигукнула Катя і опустившись по іншу сторону від Стаса на коліна, відштовхнула Дарину геть і сама вхопила його руку.

Дарина впавши назад, викинула лікті назад, пом’якшила падіння. Її очі невідривно стежили за Катериною.

- Немає…пульсу, - мертвим голосом вимовила руда із жахом поглянувши на Дарину. – Він мертвий.

- Ні, він не мертвий, ні, ні, ні, - Дарина сіла та запустивши пальці у своє волосся, почала розгойдуватися на місці. – Ні, ні, ні, - бубоніла вона, як заведена. – Я не так хотіла помститися йому. Вбивство не входило в мої плани. Не входило.

Катя тремтіла, але вже не від холоду. Подих збився, а тіло стало важким не даючи змоги поворухнутися.

- Навіщо? – У розпачі запитала Катя, опустивши погляд на землю.

- Я не хотіла… Не хотіла цього робити. Коли я побачила, як він кинувся до тебе з поцілунками, у мене знесло дах. Я не розуміла, що роблю, - істерично голосила вона. – Мене накрили ревнощі!

Просидівши так з добру годину, у повній тиші та темряві ночі, Катя на неслухняних ногах підвелася з землі.

- Треба дзвонити в поліцію, - відсторонено мовила вона і Дарина підняла голову від своїх колін.

- Ти що? Ніякої поліції. Коли його брати дізнаються, що сталося, мені не жити!

- Тоді що ти пропонуєш? – Катя поворухнула руками, ці рухи далися їй дуже важко.

Дарина декілька секунд мовчала, а потім оглянула землю навколо, обернулася на ліс і врешті решт, її погляд упав на темні води річки.

- Позбавимося тіла, - ніби в трансі мовила вона.

Катя завмерла, пропалюючи в Дарині дірки поглядом.

- Що? – Потиснула плечами Дарина. – Це найкраще, що я змогла придумати. Якщо ми звернемося в поліцію, нас посадять. Ти цього хочеш?

- Ні, - неслухняними губами відповіла вона. На її устах ще теплівся його поцілунок.

- Тоді нічого гаяти часу. Ми повинні діяти негайно! – Вигукнула Дарина і підхопилася на ноги.

- І як ти собі це уявляєш? – Катя знову почала обливатися сльозами.

Дарина швидко підхопила камінь з землі – знаряддя вбивства та замахнувшись, що було сил кинула його у воду.

- Річка, - Дарина заправила пасма волосся за свої вуха. – Ми викинемо його тіло в річку. У кишені куртки покладемо камені і потопимо гада!

- Скажи, що ти пожартувала. Дарино, так же не можна.

- У тебе є кращий варіант? Давай, я слухаю, - сплеснула руками вона.

Катя замотала головою та почала гризти нігті, нерви зовсім її підводили.

Провозившись з тілом Стаса ще з хвилин 10, дівчата швидко напхали каменів до кишень, а щоб ефект був ще кращим, Дарина засунула каміння навіть у рукава його чорної куртки.

- Тепер підіймаємо. На рахунок три. Один… Два… Три… - Мовила Дарина, після чого вони синхронно підняли тіло Стаса над землею.

- Важучий страх, - пропихтіла Катя, коли вони майже донесли його до річкової поверхні. – Що тепер?

- Треба зайти з ним у воду. В центральній зоні сама більша глибина.

Ступивши ногами у річку, Катя стиснула зуби та засичала ніби змія, коли холодна вода огорнула її тіло.

- Поглянь, там човен! – Несподівано указала пальцем Катя Дарині за спину.

Подруга обернулася. І справді, неподалік, прямо біля берега, маячив порожній човен якогось рибака.

Трохи старань і врешті решт, тіло Стаса мирно лежало в човні, а Дарина гребла веслами до середини річки. Катя сиділа на протилежному боці човна та ледве дихала. Припинивши гребки, бо вирішила, що вони запливли на достатню відстань, Дарина поглянула на Катю.

- Ну що, готова? – Дарина рішуче вдивлялася подрузі в обличчя.

- Я не вірю, що все це насправді, - тремтячим голосом відказала дівчина.

- Годі вже вагатися Катю! Пізно для такого. Тепер треба діяти! – Дарина опустилася на коліна та взяла Стаса під руки. – Хапай його за ноги, - чітко віддала приказ вона.

Повагавшись, Катя виконала все, що її попросила Дарина. Власними діями вони зробили все, що могли і тепер Стас повільно опускався на саме дно річки. Катя продовжувала вдивлятися в чорну поверхню води неморгаючим поглядом.

- Його може віднести течією до берега, - прокоментувала Катя, сідаючи рівно в човні.

- Течія проходить по краю іншого берега. В цьому місці він точно потоне, йому допоможуть камені.