Розділ 17

Кілька наступних днів Дарина намагалася писати романтичні повідомлення для Стаса. В голову нічого не йшло. Вона ламала мізки та імпровізувала із грою слів. Мало по малу, віршик виписувався під її пальцями. Натиснувши кнопку відправлення, вона обезсилено впала спиною на ліжко.

Ну от що за маячня із цими віршиками? Суцільне дитинство. Подібними речами вони з дівчатами страждали в дитинстві, коли відправляли своїм хлопцям тексти із любовними строчками. Але тоді було значно легше, можна було відкрити книгу для дівчат і списати вірша звідти. А тут…сама придумай!

Зібравшись для походу в місто, вона застібнула блискавку на зеленій куртці. Сьогодні була похмура погода. Повинен був піти дощ. Дівчата домовились зустрітися в центрі міста та десь посидіти. Та перед цим, Дарина хотіла заскочити до магазину нижньої білизни. Стас крутий хлопець, тому вона повинна виглядати так же круто, коли він роздягає її.

Вийшовши з кімнати, Дарина стрілою повернулася назад – забула сумку. Схопивши довгий ремінець, вона закинула сумку на плече та вибігла із дому. На годиннику показувало 12:00, вони домовилися про зустріч на 14:00. Час іще є, вона повинна встигнути.

Сівши до таксі, яке вже чекало на неї біля воріт, Дарина сказала вірну адресу і водій, зрушив авто з місця.

В магазині нижньої білизни, вона трохи розгубилася. Зазвичай Дарина купувала подібні речі на міському ринку, а не в спеціалізованих магазинах.

- Дарина! – Покликав дівочий дзвінкий голос і Дарина обернулася.

До неї поспішала Мілана, нова знайома із вечірки. Дарина добре із нею познайомилася. Мілана йшла на каблуках, на ній була лише коротенька рожева сукня з відкритими плечами. Від одного її вигляду по тілу Дарини пробіглися дрижаки.

- Привіт, Мілано! Тобі не холодно? – Запитала вона обіймаючи жагучу брюнетку.

- У мене в душі ще квітне літо. Не хочу одягатися в куртки, - дзвінко відповіла вона. – Як твої справи?

- Чудово. Зараз підберу білизну і піду на зустріч із подругами.

- Хочеш чудово виглядати для свого красунчика-хлопця? – Лукаво підморгнула брюнетка.

- Від тебе нічого не приховаєш. Все ти знаєш, - усміхнено мовила Дарина.

- Слухай Дарино, вчора ми сиділи в барі, Стас там також був, - нервово хіхікнула Мілана. – Він розказав нам, що якась божевільна шле йому любовні повідомлення у віршах.

Дарина моментально напружилася, а Міла тим часом продовжила:

- Я так сміялася. Стас так чудно це розповідав. Я думала лусну на місці від сміху. Він навіть читав нам ті повідомлення, - вона процитувала строчку із вірша Дарини по пам’яті. - А потім я подумала… - Вона вмить стала серйозною. – Ти ж ним зустрічаєшся… Це часом не ти відправляєш йому ті повідомлення?

Дарина напустила на себе незворушний вигляд.

- Ні, - збрехала вона. – Я не знаю хто шле йому такі послання. Треба цим зайнятися. Мені таке зовсім не до вподоби, - дівчина вимушено посміхнулась та відвела погляд в сторону.

- Розберися з цим. Не тягни. Кругом Бутенка багато дівчат крутиться. Таких хлопців треба тримати в сталевих рукавицях, інакше втече, - мовила Міла.

- А Стас не говорив хто вона? – Підняла погляд Дарина.

- Я б тоді не запитувала, ти це робиш чи ні, - поворухнула бровами брюнетка.

Дарина нервово підняла куточок губи.

- Добре подружко, мені треба йти, - вона повільно розтягувала кожне слово, з капризними нотками в голосі. – Я їду на Мальдіви зі своїм хлопцем. Ну як хлопцем, чоловіком. Йому 47 років. Ми проведемо там одинадцять днів. Обіцяю привезти тобі сувенір з острову.

Дарина, попрощавшись з Міланою так і залишилась стояти посеред магазину. Стас висміяв її перед своїми друзями! Добре, що хоч імені не назвав. Ще й поїхав спілкуватися з ними без неї. Як він міг так вчинити, дівчина не розуміла. Розпач змішаний з розчаруванням, накрив її з головою. А вона ще запросила його сьогодні посидіти зі своїми друзями.

- Вам щось підказати? – Мовила до неї привітним голосом дівчина-консультант.

Дарина вийшла із ступору і затуманеним поглядом глянула на неї.

- Ні… Дякую, - повільно відповіла Дарина і покинула магазин, так нічого і не купивши.

Катерина тупцювалася на місці від холоду. Помітивши Дарину, вона активно замахала руками.

- Привіт, привіт, - мовила Катя до похмурої наче дощова хмара подруги.

- Танька іще не прийшла? – Пробурмотіла запитання вона.

- Як бачиш ні, - відповіла Катя. – Чому ти без настрою?

- Хіба? – Підняла потемнілі від злоби очі, Дарина.

Катерина не встигла нічого сказати, бо прямо на неї наскочила Таня. Вона міцно обійняла спочатку Катю, а потім і Дарину. Дарина не відповіла на обійми, вона просто тримала руки в кишенях.

- Привіт подружки! – Прощебетала Тетяна, усміхаючись.

Поряд із нею стояв високий, темноволосий хлопець.

- А це хто? – Зацікавилась Катя, поглянувши на нього.

- Уммм! – Таня звела очі до неба. – Знайомтесь, це Дмитро, мій зведений брат. Батько приказав взяти його з собою, щоб він не нудьгував вдома. Діма поки що новенький в місті і ще нікого не знає тут. Тому буде деякий час надокучати нам, доки не знайде собі друзів.

- Рада знайомству. Я Катя, - вона подала йому свою долоню і він потиснув її.

- Дарина, - кислим тоном мовила вона.

- Привіт, - усміхнувся Дмитро.

- Як тобі наше місто? – Запитала в нього Катя.

- Поки що важко щось говорити. Можна я відповім на це питання пізніше? – Запитав він не приховуючи посмішки.

- Звичайно, - підстрибнула на носочки Катя і засміялася.

- Ну що, ходімо? – Жваво поворухнулась Таня, поглянувши на дівчат.

- Поки що ні, - подала голос Дарина.

- Погоджуюсь, - підняла пальця вгору Катя.

Тетяна нічого не розуміючи, розгублено дивилася на них.

- Треба дочекатися Стаса, - неохоче мовила Дарина, поставивши одну ногу на носок.

- Стаса? – Тетяна шоковано підняла брови.