Розділ 16

Дарина тупцюючись на вулиці, жадібно вдихала свіже повітря, підставляючи обличчя променям сонця. Зранку ще йшов дощ, але поближче до обіду, небо прояснилося. Вона чекала доки Стас принесе їй стаканчик гарячої кави. З самого ранку він подзвонив до неї та попросив зустрітися.

- Дякую, - мовила вона, приймаючи до рук каву, що парувала.

Стас став поряд із нею, зробивши ковток зі свого стаканчику. На безіменному пальці його правої руки, заблистів масивний, золотий перстень-печатка. Хлопець був серйозним та похмурим.

- Розкажи мені про себе, - Дарина допитливо поглянула на нього.

- Все залежить від того, що ти хочеш знати, - відповів він.

- Ну от… - Вона замислилась. - … Твоя сім’я. Я чула, що у тебе є рідні брати.

- Так. Я середній брат.

- Чим ви взагалі займаєтесь? – Дарині було цікаво дізнатися про нього більше, адже Стас нічого їй про себе не розказував. Здавалося, що його життя – це закрита книга. І не тільки для неї, а взагалі для всіх.

- Бізнесом, - його відповіді були стислі та короткі.

- Яким бізнесом? – Повела підборіддям Дарина.

Стас кинув на неї колючий погляд та підступивши, обійняв вільною рукою її за талію. Дарина притиснулась до його паху.

- Прибутковим, - його погляд був без емоційним, але вмить він посміхнувся.

Зрозумівши, що ця розмова далеко не зайде, вона вирішили трохи змінити тему. Віддалитися від сімейних вуз.

- Ти зареєстрований в фейсбуці чи інстаграммі? Я намагалася відшукати тебе у соціальних мережах, але мені так і не вдалося знайти твою сторінку. Як ти підписаний?

- Ніяк. Мене немає в соц мережах.

Дарина вирячила очі.

- Як це так? Усі десь зареєстровані. Ти що, в кам’яному віці живеш? 21 століття на вулиці. Ера нових технологій та робототехніки. Ти обов’язково повинен створити свою сторінку. Хочеш я тобі допоможу?

Обличчя Стаса виразило деяку роздратованість.

- Ти не думала про те, що я ніде не реєструвався, тому що мені це не потрібно? Якщо у мене виникне потреба в цьому, то я залюбки створю власний акаунт. Для мене важлива конфіденційність. Я не думаю, що виставляти своє життя напоказ, правильно. А довіряти свої власні дані якимось компаніям тим паче.

- Я сиджу на фейсбуці, - без особливого запалу, спокійно відповіла вона.

- Я не стану реєструватися в соц мережі тільки через те, що ти там є, - він зробив останній ковток кави та викинув стаканчик у контейнер для сміття.

- Просто для мене це дивно. Зараз усі залежні від інтернету.

- Не всі. Далеко не всі, Дарино, - він поглянув на неї. – У мене є до тебе прохання.

- Слухаю, - грайливо поворухнулась вона.

- Ти можеш присилати мені на телефон різні послання? Щось на кшталт романтичних віршиків про кохання, стосунки…

Його слова викликали у неї здивування.

- Це схоже на дитячі забавки. Ти смієшся з мене?

- Чому дитячі? Еротичні також дитячі? – Трохи примружив сині очі він.

- Ого, - тільки і змогла сказати вона. – Це точно до дитинства не відноситься.

- Я не прошу еротики. Мені просто хочеться отримувати від тебе теплі повідомлення. Читати слова, які будуть зігрівати моє серце, - мовив він.

- Ооо, - протягла Дарина. – Це так мило. Добре, я буду для тебе це робити. Мені не важко.

- Але це не повинні бути віршики із інтернету. Хочу щоб ти писала щось від своєї душі. Те, що ти насправді відчуваєш до мене.

- Я зрозуміла тебе, - усміхнулась вона.

Проснувшись під обід, бо довго не могла заснути, Катерина протерла очі руками. Обличчя дівчини набрякло від сліз. Поглянувши на своє відображення у дзеркалі, вона ледь не завила в голос. Вигляд у неї був просто жахливий. Спускатися вниз не хотілося взагалі, тому що вона не зможе уникнути запитань Оксани. Втручатися у особисті справи своєї дорослої доньки, являється особливим обов’язком її матері.

Першим ділом, Катерина вирішила зателефонувати до Антона та все прояснити. Якщо у нього дійсно є дівчина, то їм не треба більше спілкуватись. Потрібно розставити всі крапки над «і».

- Привіт, - бадьорим тоном відповів Антон.

- Чому ти не зізнався мені, що у тебе є дівчина? – Замість привітання вистрілила в нього словами Катя.

- Немає у мене ніякої дівчини, - спокійним тоном відповів він.

- Навіщо ти брешеш мені?! – Вигукнула дівчина в слухавку.

- Я говорю правду. Повір мені, Катю. Хто тобі взагалі таке сказав?

- Стас. Він сказав, що ти з кимось зустрічаєшся, а мною просто користуєшся!

- Послухай мене, - в слухавці почулося зітхання. – У мене є тільки ти. Більше нікого. Я скоро до тебе приїду і ми поговоримо, добре?

Поряд із ним були чоловічі голоси і один жіночий. Катя прислухалася.

- Де ти знаходишся?

- В авто майстерні. З машиною проблеми, - відповів він.

- А що за жіночий голос я почула біля тебе?

- Авто майстерня знаходиться біля дороги. Я зараз стою на вулиці. Я не винен, що мимо мене ходять люди.

Катерина розслабилася.

- Добре.

- Чекай на мене. Я буду приблизно через півтори години, може трішки раніше, - повідомив він.

Антон приїхав не через півтори, а через дві години. Весь цей час, Катя нервово міряла кроками кімнату. Побачивши у вікно автомобіль свого хлопця, вона поспішила на вулицю.

- Я зустрічаюсь тільки з тобою. Ти моя єдина дівчина, - сказав Антон, коли вони сиділи у Катиній кімнаті на її ліжку.

- Тоді чому Стас таке сказав? Те що він розповів про ту дівчину виявилося правдою. Тепер я взагалі не знаю кому із вас вірити. Я хочу довіряти тобі, але не можу.

- До мене ніяк не доходить, навіщо він взагалі розповів тобі про той випадок. То був одиничний інцидент. Я був зовсім молодий. Мені було лише вісімнадцять. Зараз мені 28 і я більше не роблю такого.

Він взяв руки Каті в свої долоні та погладивши тильну сторону великим пальцем, поглянув їй у вічі.