Розділ 15

Тетяна дісталася до дому мокра ніби ганчірка, яку добре вимочили у воді. Зла та обурена, вона зайшла до будинку, гримнувши дверима.

Марго та Артем сиділи у вітальні.

- Господи, Танечко, що з тобою трапилося?! – Спохватилася мачуха.

- Злива трапилася. Вийди на вулицю та поглянь! Ти що, не знаєш яка погода? – Тетяна палала від люті.

- Ти злишся через те, що на вулиці дощ? – Здивувався батько.

- Проклятий таксист відмовився мене везти, тому що я промокла від дощу! Він боявся, що я замочу його потаскані сидіння мокрим одягом! Мені довелося плентатися пішки через все місто! А ще якийсь козел на машині, облив мене брудом із калюжі! Мої ноги просто відвалюються! Не вечір, а казна що! – Галасувала дівчина.

- Могла зателефонувати мені. Я б приїхав забрати тебе, - спокійно відповів Артем, не звертаючи уваги на розлюченість доньки.

Таня скинула з ніг брудні туфлі на високому каблуку. Взуття шумно вдарилось об підлогу.

- Де Дмитро? – Відкинула прилипше до обличчя мокре пасмо світлого волосся, Тетяна.

- Відпочиває у своїй кімнаті. А можливо уже і спить. Пізня година все таки, - відповів батько.

- Я промокла, таскалася сюди пішки, покупалася в калюжі та поспішала сюди заради нього, для того щоб він не здох тут від суму, а він спить?! Аби я знала, то пішла б ночувати до когось із дівчат! – Гаркнула вона та швидким кроком пішла до своєї кімнати.

- Її попустить, - незворушно мовив Артем, коли Марго перевела на нього погляд.

Прийнявши теплу ванну з ароматичним маслом лаванди, Тетяна розслабилася. Вона висушила вологе волосся та перевдяглася у нічну піжаму. Потім безшумно вислизнула зі своєї кімнати та пройшла темним коридором до дверей кімнати Дмитра. Світло там не горіло, під дверима була суцільна темрява. Вирішивши, що зведений братець вже міцно заснув, вона відчинила двері та тихо зайшла до кімнати.

Вікно було відчинено, тому з вулиці чудово було чути шум дощу. Ліжко Дмитра ледь помітно освітлювало світло вуличного ліхтаря. Таня на носочках підкралася до його постелі.

Вдивляючись в простирадла та білу подушку, білявка все ніяк не могла збагнути, що там не так. Чогось явно не вистачало. І тут вона зрозуміла. Дмитра не було в ліжку. Воно пустувало.

Повільно відійшовши назад, вона вагаючись озирнулася. Стіл на якому знаходився ноутбук, теж пустував. У темряві, вона помітила, що він виглядав чистим та прибраним. Дмитро добре турбувався про своє робоче місце.

Зробивши вивід, що новоспеченого брата немає в кімнаті, вона розчаровано пішла до виходу. Тільки но підійшла до дверей, як щось привернуло її увагу. Таня напружила зір та пригляділась до темряви. Біля дверей було видно ледь помітний силует людини. Білявка декілька раз моргнула і тут, яскраве світло засвітило їй прямо в очі. Таня скрикнула та закрила очі руками.

- Що ти тут робиш? – Із темряви почувся голос Дмитра і світло в його руках погасло.

Обійшовши Тетяну, він став з іншої сторони від неї та увімкнув світло в кімнаті. Таня закліпала очима, намагаючись оговтатися від різкого світла. В руках Дмитра вона помітила ліхтарик, світлом якого хлопець засліпив її в темряві.

- Це мій дім, де хочу там і ходжу, - невдоволено пробурмотіла вона. – Я думала ти вже спиш. Я не знала, що ти стирчиш посеред темної кімнати ніби лунатик. Що ти там робив?

- Я думав, - коротко відповів хлопець.

На обличчі Тетяни виникла незрозумілість.

- Не зважай. Ти все рівно не зрозумієш, - відмахнувся він, засунувши руки до кишень піжамних штанів.

Він був одягнений у білу, просту футболку та чорні штани на зав’язці.

- А ти поясни. Мені справді цікаво, - мовила Таня.

- Я працюю над розробкою нової гри.

- А, зрозуміло, - посміхнулась вона, накрутивши пасмо свого волосся на палець.

Дмитро поворухнув губами. Хлопець явно нервував. Його погляд помічав тільки її губи, а більше нічого. Він облизнув нижню губу та видихнувши повітря, яке виходило різкими ривками, зобразив самовпевнений вираз обличчя.

- Тобі вже час, - мовив він. – І будь так добра, не заходь до моєї кімнати без стуку, особливо посеред ночі. Я такого не полюбляю, - його губи скривила неприємна посмішка.

- Буду намагатися, - солодко мовила вона, а потім значно скоротивши відстань між ними, обперлася рукою об двері, іншу руку вона примостила у себе на талії. – А ти що, проти моїх візитів, Дмитрику?

- Я тобі не Дмитрик, - хлопець здійняв підборіддя вище, коли Таня наблизила до нього своє обличчя.

- Ну і бовдур, - мило проспівала вона і облизнула його щоку кінчиком язика.

- Навіщо ти це зробила? – Звузивши очі до маленьких щілинок, запитав він.

- Тому що захотіла, - тепер вона провела язиком по своїй верхній губі і знову подалась до нього, жартівливо витягнувши губи в трубочку.

Хлопець відсахнувся від неї і відчинивши двері, мовив:

- Забирайся.

Таня, ходою від стегна та посміхаючись, пройшла мимо нього.

- Солодких снів, - кинув він їй у слід і зачинив за дівчиною двері.

Зітхнувши, Дмитро обперся руками на двері і нахилив голову, дивлячись на темний паркет. Штани в паху сильно випирали і хлопець закрив очі. Він понадіявся, що Тетяна нічого не помітила.

Тим часом Катерина повністю приготувалась до сну. Вона залізна на ліжко та вкрилася простирадлом. Та не встигла навіть очі прикрити, як її телефон задзвонив. Помітивши на екрані напис з іменем Антон, вона швидко прийняла виклик.

- Привіт, дорогенька, - мовив у слухавку хлопець.

- Я думала ти більше не подзвониш, - не вірячи власним вухам та очам, мовила вона.

- Чому ти зробила такий вивід?

- Ти дивно себе повів. Ніби отримав від мене все, що хотів, а потім просто зник, - відповіла вона.

- Я нікуди не зникну. А от до моєї поведінки доведеться звикнути. Сьогодні я похмурий, а завтра веселий. Це для мене норма, - признався він. – Як ти дісталась до дому? Все добре?