Розділ 13

Катя поспішила покинути двір. Як і Тетяна, вона промокла до кісточок. Але Антон не змусив її довго чекати. За короткий проміжок часу, чорний мерс припаркувався поряд із нею. Тільки зараз, Катя сильно завагалася. Слова Стаса врізались їй у свідомість. А якщо він дійсно правий? Якщо сказав правду? Страх скував дівчині ноги, але вона швидко отямилась, підійшла і відчинивши дверку, сіла на переднє сидіння.

- Ти знаєш де я живу, - зовсім тихо сказала вона і Антон зрушив автомобіль з місця.

В салоні пахло хвоєю та було тихо. Антон вів машину, уважно дивлячись перед собою. Він не звертав на Катю уваги. Дівчина сильніше влипла в сидіння та кидала на хлопця косі погляди.

Сьогодні Антон був одягнений у все чорне. Катя замріяно оглядала його. Брюнет, чорна кутка, чорні штани, чорний автомобіль. Його погляд зосереджений на дорозі. Про себе вона відмітила той факт, наскільки красиво він виглядав за кермом автомобіля. Водити машину йому страшенно личило. Вона ніколи не звертала уваги на такі речі і ось сьогодні, звернула.

Антон повільно поглянув на неї і знову сфокусувавши погляд на пейзажі попереду, запитав:

- Що з тобою Катю? Якась ти сьогодні не говірлива, - він промовляв кожне слово повільно та чітко.

- Справді? – Отямилась вона. – Та ні. Я нічого такого не помічаю, - Катя повернувшись до вікна, вдивлялася у темряву.

- Та ні. Сьогодні ти зовсім інша. Що сталося?

- Нічого. Все гаразд.

Антон знову поглянув на неї.

- Розповідай, - попросив він спокійно.

Раптом, Катя помітила, що він звернув у зовсім інший бік та поїхав прямо. Катя випрямилась на сидінні і обернулась назад. Дорога яка вела до її дому, зникала позаду, віддаляючись.

- Навіщо ти звернув? Ти їдеш зовсім в іншому напрямку. Мій дім в другій стороні, - панічно заговорила вона і поглянула на нього. – Куди ти везеш мене? – Із жахом запитала вона.

Зараз Катя була готова вистрибнути із автомобіля прямо на ходу, тільки б він нічого поганого їй не зробив. В голові знову пролунав голос Стаса: «Потім не говори, що я тебе не попереджав». Стасова розповідь по ту дівчину, також не покидала думок.

- Зараз заїдемо на заправочку. У мене бензин закінчується, - спокійно розтягував слова Антон.

Катерина декілька разів моргнула, приходячи в себе. Вона полегшено зітхнула і спокійно відкинулась на спинку сидіння.

- Ти розповіси мені що сталося? – запитав він.

Катя нервово посміхнулася куточком губи.

- Це маячня. Я не хочу… розповідати, - вона відчула себе незручно.

- А ти спробуй. Я слухаю. Ти злякалася. Чому? Хтось тобі щось розповів про мене? – Допитливо мовив він.

Катя неохоче крутнула головою.

- Так.

- Що саме тобі розказали?

- Про дівчину, яку ти завіз за місто, змусив роздягнутися і виставив на вулицю із машини взимку, - тихо відповіла Катя, поглянувши на нього.

Антон посміхнувся куточком губи. Катя насторожилася, помітивши його реакцію. Що саме означала його посмішка, вона не розуміла.

- Ти повірила? – Спокійно запитав він.

- А це правда? – Запитала вона у відповідь.

Їй було лячно знаходитись з ним в одній машині. Вона страшенно пожалкувала, що подзвонила йому. Не треба було цього робити.

- Хто тобі це розповів?

- Я не можу тобі цього сказати, - Катя не хотіла видавати Стаса.

Хлопець знову криво посміхнувся.

- Здається я знаю хто. Це Стас. Вірно? Можеш не відповідати. Я і сам знаю, що він. Хто б іще міг тобі розповісти подібну маячню.

Катя нічого не відповіла на це, але набравшись сміливості, знову запитала:

- Так це правда? Ти дійсно таке зробив?

- Тобі не варто вірити всьому, що люди розповідають про мене, - відповів він.

- Так значить це не правда! – Полегшено зітхнула Катя, але наступні його слова нагнали на неї жаху.

- Чому не правда? Правда. Але не хвилюйся Катю. Я нізащо не вчиню так з тобою. Можеш не боятися мене.

Катя отетеріла. Антон так просто про це говорив, ніби це щось звичайне та нормальне.

Він зупинив авто на заправці. Не збрехав. Це вже добре. Сам виліз на вулицю.

- Тобі щось купити? – Запитав у Каті.

- Щось алкогольне, - відповіла вона.

Коли Антон зник з її поля зору, Катя нервово оглянулась по сторонах. Все її передчуття кричало, що треба тікати. Нарешті наважившись, вона хотіла відчинити дверку та бігти геть, як Антон вийшов із будівлі на вулицю. Він підійшов до колонки щоб заправити машину.

Катя тихенько вилаялася. Не встигла.

Заливши достатньо бензину в бак, Антон сів за кермо та віддав Каті легкий напій із вишневим смаком.

- Тепер я відвезу тебе до дому, - повідомив він.

Катя мовчки відкрила бляшанку з напоєм, зробивши один хороший ковток. Солодкий напій потрапив до горла, зігріваючи.

- Я не брав з холодильника, взяв теплий, - він поглянув на бляшанку в її руках.

- Дякую, - вимушено посміхнулась вона.

Хоч Антон і віз її прямо до дому, вона все рівно не могла заспокоїтися. Лише коли помітила власний паркан, у дівчини відлягло від душі.

- Спасибі, що забрав мене звідти. Навіть не знаю, як тобі дякувати, - вона квапливо відчинила двері, щоб як можна швидше покинути автомобіль, але Антон зупинив її.

- Почекай, - він перехилився через неї та зачинив дверцята.

Паніка знову охопила Катю.

- В чому справа? – Злякано запитала вона.

- Хочу провести з тобою трішки більше часу. Хіба це погано? – Відповів він.

- Не бачу нічого поганого, - усміхнулась вона. – Ти не був на вечірці. Чому?

- Не всі друзі Стаса, мої друзі, - Антон простягнув руку до Катиної голови і потіг тугу резинку до низу, розпускаючи її волосся. Резинку він одягнув собі на зап’ясток.

- Я сподівалася зустріти там тебе, - Катя опустила погляд на свої руки.

Вона відчула, як пальці Антона занурились у її волосся. Потім він заправив одне пасмо їй за вухо і легенько взявши за підборіддя, підняв обличчя так, що їхні очі зустрілися поглядом.