Розділ 7

Доки Катерина йшла до дому, вирішила подзвонити Тані. Хотілося дізнатися, як у подруги просуваються справи.

- Дякую, що відволікаєш мене розмовами. Ти моя спасителька, - вдячно промовила Тетяна в слухавку. – Марго так мене дістала, що мої нерви вже просто не витримують. То я не так шпалеру тримаю, то не вмію подавати, то не достатньо змазала клеєм. Жах просто!

- Марго могла б не випендрюватися, а дійсно найняти робітників для цього. Яка різниця, все рівно не вона б платила їм, - мовила Катя.

- Я тієї ж думки, Катрусю, - зітхнула подруга. – Як пройшло побачення Дарини?

- То було не побачення. Вона ж говорило про це.

- А, так, дійсно. Тоді, як пройшла зустріч?

- В цілому все пройшло добре. Здається, він нормальний хлопець, - відповіла Катерина.

- Бутенки не можуть бути нормальними хлопцями. Ніхто із них з головою взагалі не дружить, - їдко мовила Таня. – А де Дарина? Я так розумію, ти сама йдеш до дому?

- Вони пішли кудись посидіти.

- Тебе з собою не взяли, - констатувала Таня.

- Я відмовилася. Який мені сенс йти туди, якщо у мене з собою коштів немає, - зауважила Катя.

- У тебе закінчилися гроші? Я можу позичити тобі.

- Є в мене гроші. Просто я залишила їх вдома. Тому і не пішла.

- А хто крім вас ще там був присутній? – Зацікавлено мовила Таня.

- Друзі Стаса, Артур і Антон.

- Так-так, розповідай, - Тетяна не приховувала свою зацікавленість, яка стала ще більшою після того, як Катя обмовилась про хлопців.

Робити все рівно було нічого і Катерина все в подробицях розповіла.

- Значить Антом тобі сподобався. Саме він провів тебе до дому і саме він допоміг Дарині з номером, - задумливо мовила Таня. – Дивно це якось. Схоже він дійсно тебе переслідує. І як на руку все вийшло, що Дарина закохалася саме в його друга. Такі збіги дуже велика рідкість.

- Не можу не погодитись, Таню.

- Ти подзвониш Антону?

- Хочу подзвонити, але не бажаю показатися йому занадто нетерплячою. Нехай сам подзвонить, я краще почекаю.

- Могла б і подзвонити, - невимушено мовила Таня. – Нічого поганого не станеться якщо ти перша проявиш ініціативу. Ти навпаки продемонструєш йому свою зацікавленість. А якщо ти будеш дзвонити до нього кожну годину, то в такому випадку він точно вирішить, що ти схиблена. Але ти ж не будеш такого робити? Ні, не будеш.

- Я краще дочекаюсь поки він сам мені зателефонує.

- А якщо він не подзвонить?

- Значить не так сильно я йому і сподобалася, - спокійно відповіла Катя.

- Через 2 дні приїде Діма, - застогнала в слухавку Таня, переводячи розмову в інше русло. – Тепер я ще сильніше його ненавиджу. Марго розповіла, що він хакер. Я так зраділа від цих слів… Але з кожним днем, я розумію, що ця радість була мимолітною. Скоро він буде в моєму домі, як надовго він приїде я не знаю. Але точно на один рік, якщо не довше. Він взяв академвідпустку по стану здоров’я в універі, тепер у нього є вільний рік.

- У нього проблеми зі здоров’ям?

- Я точно не знаю, що з ним не так, але Марго якось обмовилась, що у Діми часто бувають депресії. Це якось пов’язано із психікою, але психом він не являється. Тай ще чого не вистачало?! Я б не посміла проживати під одним дахом із прешелепкуватим хлопчаком. В будь якому разі, він прилетить до нас із-за кордону, він навчається в Швеції. Я не думаю, що туди б прийняли психічно хвору людину.

- А скільки йому років? – Поцікавилася Катя.

- Цей гад молодший за мене! Тепер я його ненавиджу вдвічі більше! Йому 21.

- Зрозуміло, - посміхнулася Катя. – Будеш йому примірною сестрою. Він буде танцювати під твою дудку, адже ти старша за нього. От і навчиш його уму-розуму.

- Да дивись, щоб я та навчила? Це він у нас крутий хлопчик. Навчання за кордоном… А я просто сиджу вдома. Батько купив мені диплом юриста, який тепер пилиться в моїй шафі без діла.

- Ну той що? Зате диплом у тебе є.

Дарина з хлопцями піднялися високими сходами до приміщення бару. Заклад виглядав доволі пристойно. Великий зал із багатьма столиками, барна стійка розташована під стіною та спокійна, тиха музика. В приміщенні було немало людей, столики біля вікон були зайняті і Дарина підійшла до столика по центру залу.

- Ні. Ми не будемо тут сидіти, нам потрібен столик біля вікна, - заговорив до неї Стас, коли вона хотіла сісти на стілець.

- Але біля вікон все зайнято, - спокійно мовила вона, оглянувши Стаса та Артура.

Артур чомусь посміхався. Тільки зараз, Дарина помітила великий шрам на його обличчі. Він починався від нижньої щелепи біля підборіддя, вгору по вилиці прямо до зовнішнього куточка ока.

- Слід від ножа, - помітивши, що Дарина розглядає його праву частину обличчя, мовив Артур.

- Боляче, напевне, було? – Запитала вона.

Їй відповів Стас:

- Не так боляче, як поранення від кулі.

Дарині стало не по собі. Вона немов крізь туман дивилася, як Стас підходить до одного зі столиків і обпирає на нього руки. За столом сиділи четверо дорослих чоловіків років сорока. Артур став з іншого боку.

- Мені дуже потрібен ваш стіл, - тихо мовив Стас, але Дарина розчула кожне його слово.

- Вибирай будь який, - невдоволено мовив один із чоловіків, хитнувши головою у бік вільних столиків.

- Ти не зрозумів, - крива посмішка виникла на устах хлопця, - я хочу ваш стіл.

Один із чоловіків спробував щось заперечити, але долоня Стаса стрімко опинилася на його шиї, міцніше стискаючи горло. Чоловік страшно захрипів. Інший вскочив з місця, але Артур швидко дістав пістолет із-за поясу та направивши вогнепальну зброю на того, покрутив головою із сторони в сторону. Чоловік, виставивши руки перед собою, повільно сів на місце.

Дарина не вірила в те, що робилося у неї перед очима. Як добре, що Катя не пішла з ними, інакше вона б уже тягла Дарину геть із цього місця та подалі від Стаса з його другом. Дівчині було страшно, вона не знала, що робити. Дарина повільно підійшла до Стаса і поклала руку йому на плече.