Розділ 5

Дарина прокинулась дуже рано. Поглянувши у вікно, вона спохмурніла. Погода на вулиці сьогодні не була такою сонячною, як вчора.

Сівши на диван у вітальні, вона дістала із кишені спідниці зелений папірець із номером Стаса. Довго дивилася на кожну цифру, перебираючи в голові, що саме буде йому говорити, коли зателефонує до нього. Та в голову нічого не йшло. До того ж, він навіть не підозрює, що у неї є його телефон.

Глибоко вдихаючи повітря, Дарина схопилася за свій мобільний. Але наважитися набрати його номер так і не змогла. На годиннику показувало восьму ранку. Можливо він ще спить.

Декілька хвилин вона просто сиділа не рухаючись – збиралася з думками.

- Та зателефонуй же ти йому! - Накричала вона сама на себе. – Він вчора пригостив тебе дорогим вином. Ти йому сподобалась!

Ще раз поглянувши на папірець, вона почала натискати кнопки на сенсорному екрані. Дійшовши до середини номера, завмерла. Одна з цифр здалася їй зовсім не зрозумілою, чи то одиниця, чи взагалі четвірка? Дарина швидко заморгала очима, намагаючись збагнути, що робити та яку саме цифру вводити. Трохи повагавшись, натиснула одиницю.

Тепер залишалося саме головне, подзвонити. Вона знову поглянула на годинник і її очі розширилися. Була вже десята година ранку. Невже вона так довго збиралася з думками? Тепер він точно мав би прокинутися.

Дарина натиснула кнопку виклику та приклала телефон до вуха. В динаміку спочатку була тиша, а потім жіночий голос сповістив, що даного номера не існує. Дарина сиділа навіть не дихаючи, а потім знову набрала номер, але уже з четвіркою замість одиниці. Кнопка виклику і…пішли гудки. Серце Дарини нервово затріпотіло, а пальці покрилися скоринкою з льоду. Серце пропустило один, ні…навіть два удари, коли хтось підняв телефон і чоловічий голос мовив:

- Хто? – Голос був трохи сонним, можливо її дзвінок розбудив його.

- П-привіт! – Дарина почала заїкатися.

В слухавці повисла тиша, а потім він заговорив:

- Привіт, - тепер його голос став трохи ніжнішим, але здивованим.

- Я телефоную до Стаса Бутенко, - Дарина ледве могла ворушити язиком, щоб вимовити хоча б слово.

- Ти з ним зараз говориш, - в його голосі більше не чулося ніжності та здивування. Тепер він був повністю серйозним.

- О, як добре! Я сумнівалася, що мені дали вірний номер, - Дарина так страшенно рознервувалася, що кожен її мускул тремтів, як навіжений.

- Справді? І хто саме дав тобі мій номер? Хто ти взагалі така? У тебе до мене якісь справи? – Його запитання сипалися одне за другим.

- Ми з тобою вчора бачилися, - нервово хіхікнула вона, а потім швидко додала: - у клубі «Вісімка». Ти замовив для мене червоне вино.

На тій стороні знову повисла тиша. Здається він про щось роздумував, можливо намагався пригадати, якій це дівчині він щось замовляв.

- Кхм, - відкашлявся Стас. – Он воно значить як.

Дарина не знала, що ще можна сказати, тому видала перше, що прийшло на думку:

- Ти не пам’ятаєш мене? – Мертвим голосом запитала вона.

Знову тиша.

- Я багато з ким вчора бачився та багато де побував… Але вино я замовляв тільки одній дівчині… - Він замовк.

У Дарини відлягло від серця і вона полегшено перевела дух. Яке щастя. Він не забув її.

- Ти вчора так швидко зник… Бармен дістав для мене твій номер. Не сердься на нього, це я його змусила допомогти мені, - швидко заговорила вона.

Стас нічого не відповів на це.

- Як тебе хоч звати? У тебе ж є ім’я? – Запитав він.

- Звичайно є, - розсміялася Дарина. Зараз вона почала відчувати себе більш спокійнішою, аніж на початку розмови. – Мене звуть Дарина.

- Гарне ім’я, - мовив він і на обличчі дівчини розквітла широченна посмішка.

- Вибач, що розбудила тебе. Ти був таким сонним, коли відповів на дзвінок.

- Ти не будила мене, я вже як хвилин десять не спав, коли ти зателефонувала. Вчора була дуже важка ніч. Коли я пішов із «Вісімки», на мене чекали серйозні справи. Після чого я дуже напився. З алкоголем я явно перебрав, тепер голова просто розколюється на різні частини.

- Співчуваю тобі. Ми святкували приїзд моєї подруги. Тому чудово тебе розумію, у самої голова не на місці.

- Як ти дивися на те, щоб сьогодні зустрітися? – Несподівано запитав Стас і Дарина отетеріла.

- Чудово дивлюся, - на одному диханні відповіла вона.

- Але це буде не побачення. Зі мною будуть два моїх друга. Ми просто зустрінемося з тобою щоб краще познайомитися. Думаю ти і сама розумієш, що буде не зовсім доречно запрошувати незнайому дівчину на побачення. Я проти побачень всліпу.

- Так, звичайно, я все чудово розумію, - дещо розчаровано мовила вона. – Тоді ти не будеш проти, якщо я візьму з собою подруг? Тих самих із якими була в клубі.

- Не проти, - погодився він. – Давай зустрінемося години через три. Приблизно о першій годині дня ми з хлопцями будемо на старому ринку, біля магазину «Первоцвіт».

- Домовилися, - радісно відповіла вона.

Стас відключив виклик і Дарина з радісним писком відкинулася на диван, задерши ноги вгору.

Майже о дванадцятій годині Дарина та Катя стояли на роздоріжжі біля парку. Дарина зателефонувала подругам та запросила піти з нею і дівчата погодилися. Дарина могла б піти і сама, але їй було трохи лячно йти майже на другий кінець міста до Стаса та його дружків. Хто знає, які в них можуть бути наміри. Стас – бандит, тому Дарина була впевнена, що його друзі теж святошами не являються.

- Чуєш Даринко, - задумливо мовила Катя, ховаючи руки до кишень рожевої курточки, - а ти часом не помітила вчора, звідки взявся той хлопець, який пішов проводжати мене до дому?

- Ну напевно він був з ними в компанії, - з сумнівом відповіла та. – Але нас з ним точно не знайомили. Коли ми підійшли, його там не було.

- Я теж про це подумала. Як гадаєш, звідки він взявся?

- Хто його знає? – Знизала плечами Дарина. – Все було гаразд? Він не чіплявся до тебе?