Розділ 3

Тепле сонце сліпило зелені дівчачі очі та відблисками грало на рудому волоссі. Двадцяти шестирічна Катерина виглядала років на 18 не більше. Їй про це весь час говорили на що дівчина тільки посміхалася.

Сидячи в білому опелі своєї матері поряд з водієм на передньому сидінні, вона дивилася у вікно. Автомобіль проїхав позначку 35 кілометрів. Катя зітхнувши, підперла підборіддя рукою, а лікоть поставила на дверцята.

- Що трапилося Катю? – Запитала Оксана, кинувши погляд на доньку. Дуже часто їй не вірилося, що Катерина так швидко виросла і стала дорослою жінкою.

- Не можу дати відповідь на це питання.

Оксана посміхнулася.

- Рада, що ми повертаємося? Думаю в Мені нам буде найкраще.

- Ти кожного разу так говорила мамо.

- В тебе залишилися там подруги? – Пропустила мимо вух слова Каті Оксана.

- Я завжди підтримувала з ними зв’язок. Дарина з Танею вже чекають на мене, - мовила Катя без посмішки. – Дивно якось повертатися, таке враження ніби ми з тобою ніде не знайдемо собі місця. І де б ми не були, куди б не поїхали – все летить шкереберть. Я могла б залишитися в Харкові, але через тебе і мені кисень перекрили.

- Я не винна в тому, що мені ніколи не везло з сусідами та начальством на роботі, - миттєво наїжачилася Оксана.

- Тобі ніхто не подобається. Ти ніколи не любила людей. А мені завжди приходиться втручатися в твої справи щоб захистити тебе.

- Я відношусь до людей так, як вони відносяться до мене! – Наголосила Оксана.

- Авжеж, тому ми й переїжджаємо з місця на місце.

- Тепер все буде інакше доню. Я остаточно вирішила для себе, що в Мені нам буде найкраще. Добре, що ми не продали наш будинок.

- Але ж в Мені тобі також сусіди не подобалися, - мовила з кривою усмішкою Катя.

- Ми починаємо все спочатку. З сусідами я зможу примиритися, - впевнено мовила Оксана, стукнувши долонею по керму.

- Я в цьому сумніваюся, - Катя глибоко вдихнула повітря через ніздрі.

Пауза затягнулася, тому Оксана вирішила змінити тему.

- А той хлопчина, як його… - Вона поклацала пальцями намагаючись пригадати. – З яким ти зустрічалася три місяці перед переїздом із Мени.

- Микита?

- Так, Микита! Де він?

- А я звідки знаю. Ми з ним розійшлися. Ти що, забула?

- Шкода. Він такий гарний хлопець…

- Ти пам’ятаєш чому саме ми розійшлись? – Примружила зелені очі Катя.

- Невже я була проти ваших відносин? – Переполохано запитала Оксана.

- Ні, ми переїхали і мені довелося його покинути.

- Можливо не все ще втрачено.

- Мене не було тут 5 років. Микита скоріше за все вже одружений.

- Ти цього не знаєш, - мовила Оксана.

- Мені байдуже. Мої почуття до нього давно згасли.

- Почекай, коли ти знову побачиш його, почуття можуть стрімко повернутися.

- Ага. Самим гіршим у такому випадку буде, якщо він дійсно одружений. Ото буде справжня катастрофа, - зітхнула дівчина.

Телефон Катерини пролунав звуком вхідного повідомлення. Вона дістала телефон із чорної сумочки та зняла з блокування. На вайбер прийшло повідомлення від Дарини.

« Де ти зараз? Надіюсь, що вже в парі кілометрів від міста»

Катя посміхнулася та швидко набрала відповідь.

« Не хвилюйся, скоро побачимося»

У відповідь Дарина надіслала смайлика з поцілунком.

- Кому ти вже знадобилася? – Поцікавилася Оксана, помітивши посмішку на обличчі дочки, яка ховала телефон знову до сумочки.

- Даринка ніяк не дочекається мого приїзду.

Оксана теж посміхнулася.

- Мені б таких чудових подруг, як у тебе.

Катя, Дарина та Таня були подругами ще з самого дитинства. Дівчата ходили в одну школу і міцно здружилися, коли Катя була у четвертому класі, Дарина у п’ятому, а Таня взагалі у другому. Саме тоді дівчата пообіцяли одна одній, що щоб не сталося вони завжди будуть подругами. Тому, коли 5 років назад Катя повідомила подругам, що переїжджає в інше місто, їхня дружба на цьому не скінчилася. Вони були завжди на зв’язку та підтримували одна одну.

Будинок в якому раніше проживала Катерина, майже не змінився. Лише в дворі поросли високі чагарники. Щойно під’їхавши до свого двору, Катя зрозуміла, що їм з матір’ю передбачалося багато роботи. Біля самої хвіртки переминався з ноги на ногу якийсь хлопчина. Помітивши авто Оксани, він розправив плечі та поглянув у їхній бік.  Оксана прискіпливо примружила очі, помітивши його.

- Це ще хто такий? – Стиснула вона губи.

- Микита мамо, - спокійно, але з деяким докором за погану Оксанину пам’ять, відповіла дівчина.

- Микита?! – Здивовано вигукнула Оксана. – Ти поглянь, точно! А він змінився, став більш мужнішим і не таким худим. Він що, спортом займається?

Катя закотила очі.

- Не знаю. Напевне, - після цих слів, вона відчинила дверцята та вилізла на вулицю.

Микита зразу, не гаючи ні хвилини, підійшов до Каті. Його поведінку видавала деяку знервованість.

- Привіт Катю, - усміхнено мовив хлопець.

Його русяве, світле волосся було, як завжди, розкуйовдженим. Катя мимоволі пригадала, як колись давно, запускала пальці в його неслухняну шевелюру. Цей спогад викликав на її обличчі легку посмішку.

- Привіт, - лояльним тоном мовила вона. – Як ти дізнався, що я приїду?

Микита трохи засоромився.

- Дарина сказала.

- Дивно, - задумалася Катя, - а я подумала, що Тетяна. А що ти тут робиш? Прийшов привітати мене з поверненням?

- Можна і так сказати, - посміхнувся він.

Оксана гримнула дверцятами авто і Микита звернув на неї увагу.

- З приїздом вас.

- Дякую Микито. Як у тебе справи? – Запитала Оксана привітним тоном.

Микита здійняв плечами.

- Все гаразд. Я одружився, маю дворічного сина Остапа. Зараз дружина вагітна другою дитиною.

Посмішка на обличчі Катерини зів’яла, Оксана підняла брови вгору.

- Оце так! – Видихнула Оксана. – І кого чекаєте, сина чи дочку?