Розділ 2

Ранкові сонячні промені пробивалися через жовті занавіски у кімнату Тані. Дівчина сонливо розплющила очі, коли в двері постукали. Не дочекавшись відповіді, двері відчинилися і до кімнати зайшла Марго. Її темне, каштанове волосся спадало водоспадом на плечі, гарно поблискуючи.

- Доброго ранку Таню. Як тобі спалося? – Марго підійшла до вікна та відкрила занавіски, впускаючи ще більше денного світла.

- Ранок був би іще добрішим аби ти мене не розбудила ні світ, ні зоря, - невдоволено примружила очі від світла Таня.

- Зараз о пів на десяту, - Марго стримуючи невдоволення поглянула на дівчину.

Марго намагалася бути гарною мачухою та вважала недопустимим сваритися з донькою свого чоловіка. Але щоб Таня сіла їй на голову, вона теж старалася не допускати.

- Збирайся, ми йдемо до магазину, - коротко кинула вона перед тим, як покинути кімнату.

Неохоче, Таня вилізла з ліжка та підійшла до дзеркала. Під блакитними очима залягли темні кола, а подекуди була розмазана чорна косметика, яку вона геть зовсім забула змити перед сном та так і лягла спати. Світле волосся розкуйовдилося та нагадувало пташине гніздо, яке хтось розтрощив. Нахилившись до дзеркала, Таня дістала зі свого волосся заколку-невидимку та кинувши її на стіл, пішла до ванної кімнати умиватися.

Прийнявши водні процедури, вона відчинила шафу та почала вивчати свій гардероб. На вулиці було достатньо жарко, незважаючи на перші дні осені. Тому Таня дістала шкіряну, чорну спідницю, яка не доходила їй до колін та блакитну футболку насиченого кольору літнього неба. Но ноги дівчина вирішила взути чорні босоніжки на високій шпильці.

Телефон Тані залунав вхідним дзвінком.

- Привіт, Даринко! – Проспівала в слухавку вона.

- Привіт, - голос Дарини був трохи сонним. – Що плануєш сьогодні робити? Ти ж пам’ятаєш, що сьогодні приїздить Катя?

- Як можна таке забути?! – Вигукнула Таня. – Зараз я і Марго йдемо по магазинах щоб підібрати шпалери в кімнату її синочка, а потім я повністю вільна. Коли саме Катя приїде?

- Десь після обіду.

- Добре. Значить я встигну розібратися зі своїми складними справами.

- Бідна ти бідна. Мені тебе навіть шкода. Ходити по магазинах з ненависною мачухою той іще жах, - без знущань мовила Дарина.

- І не говори, - зітхнула Таня.

- Аби ти знайшла для себе якесь постійне заняття, від якого була б користь в грошовому еквіваленті, то зараз тобі б не довелося терпіти її присутність, - мовила Дарина.

- Марго теж нічим не займається і не працює, вона сидить на шиї у мого батька.

- Звичайно. Вона ж його дружина, - здивувалася Дарина.

- А я його дочка, отже також маю право користуватися татковими грішми.

- Тобі 25, пора задуматися над власним заробітком.

- Поправочка! 24, а не 25! – Вигукнула Таня.

- Вибач, 24, - виправилася Дарина.

- Може мені стати блогеркою, як і ти? – Запитала Таня.

- Як забажаєш, але власним контентом потрібно весь час займатися.

- Хмм, звучить не дуже, - наморщила носа білявка.

- Ти сьогодні вже вмикала телевізор? – Посерйознішала Дарина.

- Ні, а що таке?

- По місцевому каналу повідомили, що в парку сталося вбивство молодої дівчини.

- Справді? Нічого собі.

- Говорять, що інцидент стався учора вночі від дванадцятої до першої ночі.

- Ми ж учора приблизно в такий час поверталися до дому? – Насупилася Таня.

- Авжеж. Це могла бути одна із нас. Добре, що з нами нічого не сталося.

- І не говори. Ти знаєш кого вбили?

- Імені не називали, але думаю ми скоро дізнаємося. Місто у нас маленьке, плітки розлітаються дуже швидко.

- Добре, що новини мене не цікавлять. По телевізору показують суцільний жах, - здригнулася Таня.

- Особливо коли щось трапляється в нашому місті, тоді становиться в декілька раз страшніше, - додала Дарина. – Я тобі не сказала вчора, коли ти телефонувала… Але неподалік від свого двору я помітила дивного хлопця. Він дивився на мене і ні слова не говорив. Поки я дістала ключ, він кудись зник.

- На що ти натякаєш? Що то, можливо, був вбивця тієї дівчини? – Нахмурилася Таня.

- Я не можу це стверджувати, але хлопець мене сильно налякав.

- Дарино, будь хто міг там стояти. Це ж вулиця! Можливо він був в стані алкогольного сп’яніння. Ти і сама була вчора геть в ударі.

Дівчата продовжували говорити, але Дарину переповнював сумнів на рахунок того незнайомця.

В ці хвилини, батько Тані Артем перебував на кухні разом із Марго. Його чорняве волосся було подекуди обрамлене сивиною.

- Я трохи хвилююся, - зізналася Марго.

- Чому?

- Через приїзд Дмитра. Я боюсь, що вони з Танею не поладять.

- Ти вважаєш мою доньку дияволом? – Посміхнувся Артем.

- Ні, зовсім ні. Просто ти ж знаєш яка вона. Знаєш її характер… Вона мене зовсім ненавидить, то з чого їй гарно відноситись до мого сина?

- Не говори дурниць. Все буде добре. – Заспокоїв дружину Артем. – До речі, де Таня?

- Повинна збиратися, - відповіла Марго та гучно покликала: - Таня!

До Тані долетів голос Марго і дівчина вкотре, як тільки ця жінка з’явилася в житті її батька, закотила очі під лоба.

- Дарино, мені вже час. Поговоримо пізніше.

- Добре, бувай, - попрощалася Дарина і Таня відключила дзвінок.

Магазин «Стиль» славився розмаїттям різних шпалер. Там можна було підібрати шпалери на будь який смак.

- Я навіть не знаю, що вибрати, - з сумнівом в голосі мовила Марго. – Діма полюбляє чорний колір. Як гадаєш, ось ці підійдуть? – Вона ткнула пальцем в чорні шпалери, повністю покриті білими трояндами.

На обличчі Тані з’явилася посмішка.

- Шпалери з трояндами для хлопця – дивний вибір.

- Тоді що ти пропонуєш? – З надією запитала Марго, поглянувши на Таню.

- Ну ти ж його матір. Якщо навіть в тебе з’являється сумнів, то звідки мені знати, що сподобається твоєму Дімі, - саркастично мовила дівчина.