Глава 1. Надія чи смерть?

24.02.2022

Коли настане день,

Закінчиться війна

Там загубив себе

Побачив аж до дна.

Обійми мене, обійми мене, обійми…

Глава 1. Аркан. Надія чи смерть?

Музику у навушниках знову заглушили звуки вибухів. 5 місяць війни давався в знаки. Вже не було сили кричати, плакати чи нарікати на долю. Спочатку був страх. Потім біль. В грудях щемило так, що здавалося серце хоче втекти, настільки нестерпним для нього були ці події та емоції. Та біль був, справжній осяжний, здавалося до нього можна доторкнутися. Та як тільки намагаюсь його прогнати, він впивається своїми гидкими довгими кігтям в груди.

Потім прийшло не розуміння, було не зрозуміло як це трапилося, чому це трапилося, чому саме з нами, як взагалі люди можуть так вчиняти. Потім зрозуміла, що можуть чинити і гірше.

Далі була надія, що щось наплутали, завтра я прокинусь зранку і це буде сон. Коли до мене прийшло розуміння, що це реальність, а не моє жахіття, що я не прокинусь - прийшла надія на перемогу. Я так довго надіялась, що ось вже завтра ми переможемо. І ця надія не справджувалася. Я зрозуміла це наша нова реальність. Всі плани та мрії були зруйновані в один день. І як би ми не намагалися повернути все до життя, у нас не виходило. Та ми пручаємося з усіх сил.

 Потім прийшла ненависть з давким відчаєм. Коли ти більше не можеш бачити все, що відбувається навкруги, як день за днем руйнують людські долі та відбирають життя, навіть у тих, хто ще не почав жити – у дітей. В якийсь момент, ти починаєш ненавидіти всіх, хто допустив подібне. Ненавидиш свою безпомічність. Ненавидиш тих, хто сміється, бо ти вже не пам’ятаєш навіть як це. Ненавидиш тих, хто плаче, бо вже захлинаєшся від відчаю та сліз навкруги. Ти просто тонеш в емоціях, які хвилями зносять тебе в океан.    

Я не навиділа все, весь світ і кожного окремо за те що допустили смерть. Велику, криваво-земляну, безправну, смердючу, огидну смерть. 

Відчай затопив усю душу і в цей момент, коли я захлинулася в цьому жаху, я зрозуміла я маю виринати, інакше просто не вижити. Ія почала діяти. Шукати вихід. Намагалася діяти. Прийшло розуміння, що це нова реальність в якій тепер треба якось вижити.

Мені набридло робити маленькі кроки, ми повинні зупинити це. Я маю зупинити це. Я врятую стількох скількох зможу. Але тільки якщо виживу… На мене чекає Аркан. І я його переживу… Сподіваюсь, що переживу. Його пережили тільки п’ятеро. А я 96 претендент із 100 відібраних охочих, тих хто має маленький магічний резерв, тому що всі сильні маги потрібні на передовій, як нам пояснили. Я думаю, це лише часткова правда. Тому як більшість сильних магів була з сімей з великим резервом сили і більшість з них були з правлячої верхівки. Думаю нас просто не шкода, ми розхідний матеріал цієї війни. Хоч і заспівають дифірамби гвардії, та нікого з нас не згадають.  А ми остання надія нашого князівства на перемогу, хоча скоріше на виживання. Нас відібрали по  невідомим мені причинам, але єдине, що нас об’єднувало – це колір очей, темно сірі очі з сріблястими, ледь помітними, вкрапленнями, які нагадують струмки, що стікають у чорну прірву. Колір очей мені дістався  від матері, а ще її характер, принаймні так каже батько. Я погано її пам’ятаю, вона померла, коли мені було шість. Мене виховував батько. Він викладач у нашій академії, а зараз готує Молоду гвардію до виходу на фронт.  Він всіма силами відмовляв мне від ритуалу, він знав наскільки він темний та небезпечний. Що ж складні часи потребують складного вибору…

З роздумів мене висмикнув гучний голос нашого директора Магічної Академії Зміїного:

- Анно, скоріше! Вже все готово, проходь ти наступна.

Що ж мені пора. Я повільно сповзла з підвіконня на якому слухала музику, щоб заспокоїтись. Хоч всі намагалися поквапити, але тіло було ватним і кожен крок давався як останній. Хоча він і міг стати останнім.

Невпинно, але повільно, крокуючи до своєї долі я думала про ритуал. Шукала у своїй пам’яті підказки, гортаючи у думках сторінки книг. Я прочитала не одну, готуючись до цього дня, та чогось досить суттєвого не знайшла.

Ритуал Аркан був жорстокий та вимагав плати, а також дуже розбірливий, як живий, тому ця магія використовувалася рідко. Вона мала наслідки завжди, але яким буде наслідок ми не знали. Вперше у цей ритуал пройдуть настільки слабкі маги. Плата нам не відома, та ми готові на все.  Ця магія прийшла до нас з іншого світу і поселилась в наших душах. Вона дає велику силу, змішуючись з нашими природними дарами, але ціну бере відповідну.  Наша природна магія, магія нашого світу, вступає у боротьбу з чужоземною, тому все тіло пронизує нестерпний біль, викручує назовні душу, витрясає серце. Після цього ритуалу люди, начебто, змінюються. Все залишається як раніше зовні, звички ті ж, мова, вподобання ті самі, але погляд стає інший, більш жорсткіший. Я думаю, разом з силою з того світу проникає і краплинка темряви. І ця темрява посилює наші природні здібності, але і вступає  в дисонанс з нашою душею.

Магія в нашому світі живе з  часів його створення. Вона є частиною життя. Вона слабка і не розвивалася у нашому світі в повній мірі, а просто існувала, як частина традицій та міфів. Але все змінилося, коли  в наш світ проникла магія з іншого. Це сталося приблизно дві тисячі років тому. В той період з’являються перші писемні згадки про чужоземну магію і саме тоді починає видозмінюватись та посилюватись наша природна магія під впливом магічного потоку з іншого світу. Тоді з’являються перші сильні маги, які виходять із тіні. З того часу у нашому світі стала розвиватися магія поряд з усіма іншими науками. Магія стала окремою дисципліною та стала плідно розвиватися.

 Найчастіше народжуються маги зі стихійною магією. Стихії, що живлять світ та дають силу і нам – вогонь, земля, вода, повітря.  Стихія вогню дарує контроль над вогнем, як не дивно. Відповідно хтось контролює все, що відбувається з землею, комусь підвладні струмки та ріки, а хтось може керувати потоками повітря. Та з віками під впливом чужеродної магії, наша також видозмінюється та розширюється.