ЕПІЛОГ. ПОДЯКА.

«Я бачу перед собою все,

 що мені потрібно до кінця моїх днів».

Пенелопа Дуглас
«Суперник»

ЕПІЛОГ.
Ян.

  Минуло три роки.
  Літній, теплий вечір дарував нам казкові миті. Я лежав на траві, поруч зі мною Марія, яка щебетала та посміхалась, дивлячись у небо.
   — А це, що за зірка тату? — Запитала Марія, лежачи на моєму плечі, і показуючи пальцем на зіркове небо.
   — То місяць. — Засміявся я, дражнячи її.
   — Тату! — Сміх Сонечка лоскотав мені душу. — Я знаю, що то місяць, а що то за зірка? — Вона знову вказала пальчиком у небо.
   — Полярна зірка. — Поцілувавши її у скроню, мовив я.
   Ми лежали на траві і дивились на темне небо, встеляне зірками, доки Ліза накривала на стіл у нашому садку.
   — Тату, ти у мене найкращий. — Марія притулилась до мене, ще ближче і моє серце переповнювалось щастям від її тепла та чистої любові.
   — Моя донечко. Люблю тебе. — Я обійняв її та поцілував у скроню. Її волосся пахло квітами, дитинством та сонцем.
   — І я тебе дуже-е-е люблю, таточку.
   — Можете сідати за стіл, мої всесвітознавці. — Засміялась Ліза, тримаючи під боком нашу Зіроньку.
   Ми встали з трави і поспішили за стіл. Забираючи з рук Лізи, Софію, я поцілував її крихітні пальчики і промовив:
   — Моя, Зірочко… моя донечко. Люблю тебе, моє серденько. — Софія захихотіла, відчуваючи мої губи на своїх пальчиках.
   — А вона любить свого татка, а я люблю всіх вас. — Широко посміхаючись, Ліза підморгнула.
   — Ми любимо тебе, матусю. — Сонечко міцно обійняла Лізу.
   Я дивився на свою сім’ю і розумів, що мені все під силу, що мрії здійснюються кожного дня поруч з ними. Ліза народила мені мою Зіроньку, привела в моє життя Сонечко і в своїй подобі подарувала мені день.
   Тепер я не хвилювався за свої «глюки», хоча і не зміг побороти геліофобію. Вона стала більш врівноваженою, але не зникла, проте, мене це більше не хвилює, так само, як мою дружину та моїх доньок. Вони швидше прийняли мої особливості, аніж я, але цей час все таки настав. Я прийняв себе, прийняв все, як належне завдяки своїй сім’ї. Ці три роки спільного життя мене зцілювали кожного дня і так буде завжди. Я навчився контролювати ОРК та панічні атаки. Я перестав рахувати - взагалі. Іноді страх повертається, але у мене є Ліза, яка своїм лагідним поглядом, теплом свого серця та безмежним коханням заспокоює мене та дає сил. ОКР це теж назавжди, але ми з Сонечком знаємо, що нас люблять такими, якими ми є і це - аксіома. Нам не треба намагатись бути іншими, нам не треба приховувати своїх «глюків». У кожного вони свої і це я зрозумів поруч з Лізою. Моя дружина це дар небес, мій Янгол.
   Я подивився на Лізу, яка посміхалась до Сонечка, а за секунду її очі зустрілись з моїми. Я знав, вона все бачить та читає в моїх очах. Все, як завжди.
   — Кохаю тебе. — Прошепотіла Ліза.
   — І я кохаю тебе, мій Янголе.
   — Усім смачного! — Оголосила Марія та розпочала пізню вечерю.
   Побажавши одне одному смачного, ми із захватом смакували курочкою в соусі та салатом.
   — Завтра я йду до будинку, який ти придбав тиждень тому. Ти це пам’ятаєш?
   — Так, пам’ятаю. Там багато роботи. Дуже-е-е багато. — Я подивився на Лізу, яка посміхалась, наче я їй сказав, що вона відпочивати буде. — Ти ж

знаєш, я люблю працювати.
   — Знаю. Мені пощастило, що моя дружина з таким захватом полюбила те, чим займаюсь я.
   — Я і не уявляла, що колись стану дизайнером інтер’єру і буду переробляти старі будинки. — Ліза широко посміхалась. — Це нереально цікаво.
   Мої груди переповнювало щастя, дивлячись на те, яка моя дружина посміхається та радіє тому, чим займається. Пів року назад, вона вивчилась на дизайнера і одразу взялась за роботу. В її очах я бачив блиск, азарт та захоплення і це було моєю нагородою.
   Поцілувавши темні кучері Софії, я подивився на милий носик, у блакитні оченята та промовив:
   — Вже завтра, я повністю в вашому розпорядженні, мої милі дівчатка, доки мама буде робити гарним будинок. — Я нахилився і поцілував у щічку свою доню Марію.
   — О-о-о… то це означає, що M&M's буде по всій квартирі, на повну буде працювати телик з мультфільмами, а я коли прийду…
   — Будеш загорнута в обійми. — Додав я.
   — Це правда. — Посміхнулась Ліза. — Ну, що… морозиво?
   Я гадав, що оглухну від задоволеного вереску Марії.
   — Так! Так!
   Ліза підсунула келих з морозивом до Сонечка, і та узявши ложку до рук, розпочала солодко прицмокувати.
   — Тримай. — Ліза всипала в морозиво M&M's.
   — Дякую, матусю. — Сонечко з новою силою накинулась на солодке.
   Коли вечеря була завершена, ми допомогли нашому Янголу позбирати посуд та помити його, і лише після цього, я з Сонечком поспішив до кімнати, щоб почитати їй казку на ніч. Ліза, тим часом, погойдувала Софію, наспівуючи колискову.
   Коли дівчатка заснули, ми поспішили до нашої спальні. Прийнявши душ та влігшись у ліжко, ми захопили в обійми одне одного, цілуючись, як невгамовні.
   — Я обожнюю, тебе мій Янголе.
   — А я тебе, мій Яне.
   Я смакував її губами, вдихав аромат її тіла і губився у відчуттях, які мені дарувала кохана дружина.
  — Як добре… дуже добре.
  Мій день прийшов тоді, коли ця жінка вперше поглянула на мене Моє життя змінилося завдяки Янголу, якого я зараз цілую і тримаю в своїх обіймах. Я не міг навіть мріяти, що хтось покохає мене просто так, бо я це я. Так багато років я ховався від всього і лише заробляв, працював і проводив свій час по клубах, намагаючи цим самим, змусити себе повірити, що я щасливий, але я знав глибоко в душі, що це не так і не те, чого я бажав. Я просто боявся мріяти та розчаровуватись. Я боявся, що ніколи не знайду кохання та ту жінку, яка покохає мене, не зважаючи ні нащо. П’ять довгих років, я ховався та начіплював маску – «у мене все добре», але це було не так. Приходячи додому, я відчував пустку в грудях, мені боліло і я почувався нещасним. Рахуючи, нервуючи та поринаючи кожного дня у свої страхи та панічні атаки, я зневірювався ще більше. Я запевнив себе, що нікому не буду потрібен зі своїми невгамовними особливостями та глюками. Навіть попри статки, я не міг себе зцілити, я не міг позбутися своїх страхів, я був безпомічним перед геліофобією та ОКР. Доки не зустрів своє кохання, мою Лізу,… мій день. Кохання не можливо купити. Кохання має необмежену силу. Кохання це ліки та найбільший скарб. Саме воно зцілює і ти розумієш заради чого народився та живеш. Ліза часто каже, що я її врятував. А я знаю, що вона врятувала мене, що подарувала мені життя та щастя. Ми врятували одне одного. Наше кохання – це дар небес. Господь завжди знає, яка людина наша. Хто нам потрібен і хто стане нашим Янголом. Ми з Лізою знайшли одне одного. Ми половинки одного яблука.
   Вона поцілувала мене в шию і я широко посміхнувся. Її м’які губи повернули мене з думок.
   — Ти так голосно думаєш. — Засміялась вона.
   Я перевернув Лізу на спину, нависнувши над нею.
   — Я думаю про тебе. Думаю, як мені пощастило зустріти тебе,… знайти свій день.
   — Яне… моє життя. — Ліза торкнулась до моєї щоки та ніжно посміхнулась. В її очах я бачив океан кохання.
   — Я кохаю тебе, мій Янголе.
   — Кохаю тебе, мій особливий… коханий чоловік.
   Я широко посміхнувся та поцілував свою дружину.