Коли настане день

Глава 40

                                                           *****

    Ми лежали на підлозі обмотані в простирадла, як ми опинились тут не ясно.
   — Можна я щось тебе запитаю?
   — Запитуй все що завгодно. — Ян провів пальцями по моїй спині і я замуркотіла.
   — Я давно хотіла запитати,… але не знала як…
   — Про моє колишнє життя до того, як я обпік очі?
   Я похитала головою.
   — Вибач… це не моє діло.
   — Ти маєш право знати все про мене. Ти ж зі мною чесна, тож маєш право хотіти цього і від мене. Я і сам хотів тобі розповісти, але не знав, як розпочати.
   В цю хвилину мені наче дали під дих. Він гадає, що я свята. Що я від нього нічого не приховую, а я… що роблю я? Я брешу. Підло брешу і тримаю в таємниці те, що треба було розповісти ще кілька місяців тому.
   — Яне…
   — Коли зі мною це сталося… — Я відчула, як він важко та глибоко задихав. Моя рука на його грудях почала підійматися… опускатися…
   — Яне, коханий… все добре… дихай… повільно… тихо…
   Я погладжувала його груди і легенько цілувала у підборіддя, відчуваючи, як він заспокоюється.
   — Я тоді був з двома друзями Феліксом та Романом, а ще зі мною була моя… тоді…
   — Дівчина.
   — Так. Марго. Мені здавалося, що це кохання, але насправді це було захоплення. — Ми зустрілись поглядами і я розуміла, що він хоче, щоб я почула його меседж – Я КОХАЮ ЛИШЕ ТЕБЕ. Я це розуміла. Його очі кричали мені про кохання. — Ми прозустрічались ще рік, а потім вона від мене пішла. Я тоді ще не мав ні грошей, ні свого власного будинку, але я мав «глюки», яких раніше не було. Ти знаєш, коли вона пішла, то сказала, що їй не вистачало матеріальних речей,… подарунків,… будинку і я зрозумів, що це просто захоплення. Я її не звинувачую, я сам хотів краще жити і змінюватись, але не знав з чого почати. Коли вона пішла, я зрозумів, що це на краще. Ми не були половинками одне одного. Вона вийшла заміж за мого друга Романа і вони щасливі. Фелікс живе в Англії і теж має свою сім’ю. Доки кожен з них будував своє життя, я теж намагався… А я весь цей час гадав, що буду самотнім… і я змирився, доки не зустрів тебе.  Ян сумно засміявся, — не збожеволіти від змін, які не міг контролювати. Але… якось зібрався і з головою пірнув в роботу. Я встав на ноги, але навіть гроші не змогли допомогти мені справлятись з «глюками», доки ти не увійшла в моє життя. Тепер я можу контролювати деякі речі. Дякую тобі, що ти є в моєму житті і кохаєш мене зі всім моїм багажем,… просто так,… не через те, що я маю… чи не маю. А я весь цей час гадав, що буду самотнім… і я змирився, доки не зустрів тебе.
   Я захлопала віями, сльози обпікали обличчя.
   — Яне, вибач мене,… я не знала… Я так тебе ображала…
   — Лізо, у нас в обох були стосунки, які підштовхнули нас одне до одного. Завдяки тому, що з ними було так, як було… ми змогли зустрітись, зрозуміти одне одного та зцілити.
   — Яне… я так сильно тебе кохаю. Ти моє життя. — Я міцно поцілувала його, водночас здригаючись від сліз.
   — І я кохаю тебе Лізо, мій солодкий Янгол.
   Ян перевернув мене на спину, і припавши до моїх вуст, забирав мене у світ, де лише ми та наше кохання.

                                                            *****

    Ранок починався з того, що я набиралася мужності, щоб запитати Яна про дітей. Але як розпочати цю розмову я не знала. Він і так намагається побороти свої страхи і я повинна зараз всіляко допомагати йому. Я розуміла, які величезні кроки він робить, щоб побороти ОКР та геліофобію. Я добре розуміла його стан і розуміла, що не все можливо вилікувати, проте його життя стає легшим.
  Я вдихнула… видихнула і знову подумала, як розпочати розмову та чи варто це зараз робити?
   Ян увійшов до кухні, а я… я… оторопіла.
   — Що таке, Янголе?
   — А?
   — Щось сталося? Що з тобою? — Ян підійшов ближче і я часто задихала.
   — Та, ні. Просто… задумалась.
   Ян захихотів, та поцілувавши мене, запитав:
   — Ти приготувала омлет! М-м-м… смакота. Сідаймо їсти?
   — Так… так, звичайно. — Я видихнула і поспішила з тарілками за стіл, а Ян узяв нам кави.
   — Смачного, Янголе. — Посміхнувся він своєю чарівною посмішкою.
   — Смачного, коханий. — Мій голос затремтів.
   — Лізо, що таке? — Ян простягнув руку і узяв мою долоню в свою. — Тебе щось хвилює? Я забрав ту рамку з комоду. Тепер мене нічого не мучить. Минуле залишилося там, є лише майбутнє з тобою.
   Він Янгол. А я брехуха. Він все думає на себе, а справа то в мені.
   — Я не про це,… я знаю Яне, що ти мене кохаєш, так само, як і я тебе. Просто…
   — Лізо, ти можеш мені розповісти будь що. — Він стиснув мою руку і дивився у вічі так проникливо, так турботливо, що я заплакала. — Лізо, Янголе,… що таке?
   — Ти надзвичайний.
   — Так само, як і ти для мене.
   — Яне?
   — Що?
   — Ти любиш дітей?
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше