Глава 32

Я набрала повні легені повітря, а потім, зі свистом видихнувши, поспішила до свого минулого житла, забрати речі та чекати на Яна. Як мені розповісти моєму коханню про моє Сонечко я не знала, і якщо чесно я боялась. Ми знайшли одне одного, покохали, але і досі на повну не розкрили усіх таємниць ні минулого, ні теперішнього. Проте, Ян чесніший у сто разів в порівнянні зі мною. Мені треба розпочати розмову про Сонечко,… потрібно розповісти про минуле, але як це зробити, щоб не налякати його… я не знала.
   Я боюсь, що це буде все занадто для відносин, які лише зараз розпочали свій шлях. Страх того, що Ян чогось не зрозуміє, не захоче сприйняти, чи злякається відповідальності, змушував мене тримати поки що все в секреті. Проте, я добре знала, що це не правильно і так довго не триватиме. Все колись спливе назовні і краще це зробити самій, ніж колись Ян дізнається про моє минуле та Сонечко. Я вимагаю від Яна чесності, хоча сама не дотримуюсь своїх же принципів. Хто я після цього? Лицемірка. От я хто.
    Дійшовши до будинку, я поспішила сходами, і от вже стукаючи у двері, обмірковувала те, як я скажу Ксенії, що я переїжджаю.
   Хвилювання були марними, моя подруга все зрозуміла. Хоча Ксенія і намагалася мене переконати, щоб я залишилась, я стояла на своєму. Зі сторони Ксенії, - це була ввічливість, тактовність та дружба, але я і так затрималась тут, користуючись її гостинністю. Я знала, що засиділась у Ксенії, їй і її хлопцю потрібна була своя територія без свідків. Тож, склавши всі речі, я обійняла Ксенію, подякувала їй за все і поспішила до виходу. Спустившись сходинками з невеличкою валізою, я чекала на Яна.
   — Привіт, Лізо. — Я почула знайомий голос, і обернувшись, затремтіла.
   — Привіт, Ед.
   — Я знав, що зустріну тебе тут. Вже кілька днів я тут… хотів перепросити за той вчинок біля бару. Е-е-е… Лізо я поводився, як бовдур.
   — Все в минулому. — Просто відповіла я.
   Я побачила світло фар і одразу зрозуміла, що це мій «принц» їде за мною. Зараз я могла молитися лише про одне – хоч би не було бійки, як в той раз. Хоча насправді бійки тоді і не було, Ян разок поцілив Еду в обличчя і на цьому все завершилось. Проте, Ян добре запам’ятав того, хто розпускав до мене руки, - це я одразу зрозуміла, коли подивилась у його шалені очі, у яких бурлив гнів.