Глава 29

Теперішній час.

   Прокинувшись від найніжніших доторків, я посміхнулась, не розплющуючи очей. Ян торкався моєї оголеної спини, шепочучи мені на вушко, яка я прекрасна. Те, що я відчувала в ці хвилини пробудження та вночі, коли ми займались коханням, - можна було назвати одним словом – коханням. Це – кохання. Справжнє, щире та таке потрібне – кохання.
   — Нічого прекраснішого в моєму житті не було. Ти все, що мені потрібно. Я кохаю тебе, Лізо… мій прекрасний Янголе. — Він нахилився ще ближче і я затремтіла під його губами, які лоскотали ніжним поцілунком мою шию. — Дякую за цю чудову ніч, яка перевернула моє життя. Тепер я знаю, що таке справжнє кохання і яке воно на доторк.
   Я посміхнулась і неохоче розплющила очі. Мені було так добре, так правильно, що не хотіла відпускати цю мить. Я знаю, що я запам’ятаю це назавжди. Усе це.
   Насолоджуючись губами Яна, які блукали моїми плечами та шиєю, я промуркотіла:
   — Я кохаю тебе, мій Яне. Ти повернув Лізу, яка так давно спала. З тобою, я - це я. — Я обережно розвернулась, лягаючи на спину. Посміхаючись, я торкалась його обличчя, губ… носа… підборіддя… він такий рідний, мій… назавжди мій. — Ця ніч довела мені, що в кожного є своя половинка. Ти моя половинка. Моє справжнє кохання. — Я тихо зітхнула і дуже серйозно попрохала: — Не відпускай мене Яне.
   — Ніколи. І ти мене.
   — Я ніколи тебе не відпущу. Я буду завжди поруч.
   Він нахилився і припав до моїх губ. Ми знову розчинились в коханні, де кожен був індивідуальністю, яка робила нас одним цілим. Кохатись з Яном - це здобувати себе, повноцінну, щасливу та до нестями закохану.
                                                     
                                                        *****