Глава 20

   Моя тезка, який сімдесят сім, була настільки життєрадісною та сонячною, що здавалося її енергетика заповнювала собою весь простір. Від цього ти розумієш, що життя в будь якому віці прекрасне.
   Ян дивився на те, як старенька гвардія радісно розкладає лото з дерев’яними бочечками, і він тишком-нишком посміхався. Мені було приємно спостерігати за ним і бачити, що він радіє від того, що робить приємно не завдяки грошам, а завдяки своєму великому серцю. Я розумію, він звик купувати щось для того, щоб втримати друзів,… можливо дорогих йому людей, але так не повинно бути і я навчу його сприймати світ інакше. Кохання не можливо купити. Не можливо зберегти його за допомогою подарунків, які коштують, як ціле королівство, - лише сердечні, щирі вчинки можуть зародити та зберегти кохання.
   Він це знає, десь глибоко в душі це знає, але здається за цих п’ять років – забувся про це. Я йому нагадаю.
   — Ну, що готові програти муміям? — Засміявся Дмитро, - наш жартівник.
   — Не надійся Дмитро, я буду чіплятись зубами в перемогу! — Засміялась я, сідаючи за невеличкий столик, навпроти Яна.
   Сміх заполонив кімнату, яка була сповнена теплом та справжньої дружби.
   Ян нахилився до мене і промовив:
   — Дякую.
   — Прошу.
   — Я радий, що ти привела мене сюди.
   — Приємно це чути.
   — Ми теж раді. — Відгукнувся Дмитро.
   — А підслуховувати не гарно. — Похитала я пальцем.
   — Кому не гарно, то хай цього не робить. — Узявши до рук бочечку з номером, відповів Дмитро.
   Сміх знову луною прокотився кімнатою.
   Ян повернув голову до літньої пари, яка одне одному допомагала розкладати папірці з клітинками та номерами. Я знову задивилась на нього. Він глитнув, а очі засяяли блиском від сліз. Він гадав, що ніхто цього не бачить, тому швидко вказівним та великим пальцем стиснув перенісся, щоб зупинити емоції, які хотіли назовні. Я посміхнулась, коли він піддався допомогти Марго, яка впустила бочечку. Подаючи їй елемент гри, він ніжно торкнувся її руки і посміхнувся.
   Це точно не придбати за гроші.
   Вечір був теплим, смішним та з радісними зойками від перемог. Ми сміялись з Яном від жартів Дмитра, насолоджувалися коханням Марго та Павла і звичайно наповнювалися любов’ю до життя від Єлизавети.
   Коли ми добрались до мого будинку і Ян зупинив авто, він промовив:
   — Це був ідеальний вечір з друзями.
   — Я рада це чути. Людям так потрібно трішки тепла та уваги. Це нічого не коштує, але водночас коштує все.
   — Лізо?
   — Що?
   — Ти тримаєш крила в якійсь валізі, чи як?
   Я засміялась, а потім відповіла:
   — Ні, вони кружляють з метеликами, які знаходяться в душі.
   Поцілуй. Поцілуй мене. Я так давно не відчувала твоїх губ на своїх.
   І це сталося.
   Він мене цілує.
   В цю хвилину я відчула кружляння метеликів, крилець та райдуги в своїй душі.