Глава 16

   — Добре.
   — Ти залишаєшся? — Мені здалося, що темне небо розступилося і за ним засяяло сонце, в моєму випадку місяць.
   — Ні. Відвези мене додому. — Опустивши очі, промовила вона.
   — Лізо, пробач мене.
   — Тебе немає за що пробачати. В кожного своя школа життя – твої уроки тебе навчили не довіряти іншим та гадати, що жінкам треба лише одне. Але не забувай Яне, я теж маю минуле і воно… — Ліза сумно посміхнулась. — Не зважай. Я просто хочу сказати, що я маю теж повне право сумніватись в людях, але не роблю цього, а тим паче, в твою адресу.
   Я стояв, як вкопаний, слухаючи її сповідь. Мій егоїзм затулив мені очі і я не бачив, що за цими веселощами, за цією життєрадісністю, - зранене серце. Моя Лізо… Мій бідний, Янголе…
   — Залишись зі мною. Прошу.
   — Не сьогодні. Нам потрібен час.
   «Нам». Це слово подарувало надію, яку я майже втратив.
   — Як скажеш. — Я торкнувся кісточками пальців її щічки і наші погляди зустрілись. — Ми можемо завтра зустрітись?
   — Можливо… не знаю. — Я бачив, як їй важко прийняти рішення. Це був сигнал, що все псується раніше ніж я очікував.
   — Я зрозумів. — Посміхнувшись, я нахилився і ніжно поцілував її теплі вуста. Ліза стояла на місці і приймала моє вибачення, не відповідаючи, але і не тікаючи.
   — Добре. — Тихо промовила вона, обпікаючи мої губи, своїм гарячим диханням. — Але у мене є одна умова.
   — Яка? — Я поцілував її з посмішкою на губах.
   — Є одне місце, куди ми підемо.
   — Лізо…
   — Це після сьомої. — Уточнила вона, дивлячись прямісінько в мої очі.
   — Добре. Я залюбки.
   — Тоді домовились.
   — До речі, я хотів запитати… е-е-е… Ця родина, до якої ми сьогодні ходили… вони усиновили всіх цих дітей?
   — Не всіх. Четверо з них, - це їхні біологічні діти, а трійку хлопчаків – вони усиновили. — Пояснила Ліза, посміхаючись. — Гарні люди. Побільше б таких в світі.
   — Я теж знаю одного Янгола.
   Ліза посміхнулась мені, як зазвичай тепло та ніжно. Це означало одне – я вибачений.
   — Ми обираємо на якому боці грати, – тож Янголом не так важко стати, головне щоб все йшло від серця.
   — Скільки років ти живеш на цій планеті?
   Ліза голосно захихотіла.
   — Моя мудрість – це вроджене.
   Ми розсміялись і до нас повернулась ця легкість, яка була між нами до того, як я напартачив.
   — Не сперечаюсь.
   Ліза торкнулась рукою там, де калатало моє серце, яке виказувало мої почуття.
   — Мені треба йти.
   — Лізо… Може подивимося якийсь фільм? Порозмовляємо… вип’ємо вина… я так не хочу тебе відпускати. — Зізнавшись, – я видихнув.
   — Я… не знаю…
   — Прошу, один фільм і я відвезу тебе потім додому.
   Ліза думала кілька довгих секунд, доки моє дихання та серце поставили на паузу.
   — Добре. Але лише один фільм, а потім додому.
   — Обіцяю. — Я поцілував її в губи і вона ніжно відповіла.
   Захопивши пляшечку вина, круасани та M&M's, ми поспішили до моєї кімнати, де і був телевізор з усіма прибамбасами до перегляду кіно.
   Вмостившись на ліжку, ми обрали фільм «Будинок біля озера».3 Ми обрали стрічку за допомогою того, хто наш улюблений актор. Виявилося, що Кіану Рівз4 і тим є актором.
   Описати те, що я відчув, коли Ліза вляглась на моє плече,… можна сказати лише одне – мене торкнувся Янгол. Мені так добре та спокійно. Я закохався в цю дівчину і мені потрібне лише одне, - її кохання. Щоб те, що є зараз, було завжди. Мені кортить чути її тихе дихання, те, як вона зітхає, коли головний герой цілує героїню, мені хочеться, щоб це все немало кінця.
   Ліза поклала свою долоню на мої груди, і піднявши голову, подивилась мені у вічі, наче кажучи «Я чую, як б’ється твоє серце. Я чую, як кохання зростає у тобі». Вона посміхнулась мені, ніжно поцілувала і знову опустила голову на моє плече.
   Не знаю, чи я дихав в цю хвилину.
   Навряд.
   Я не хочу відпускати її додому, не хочу залишатись на самоті. Мені потрібні її дотики, посмішка та цей погляд, який вміє мене заспокоїти.
   Мені добре, і я так ніколи не почувався, навіть тоді, коли був іншим… в тому далекому минулому. Я ніколи такого не відчував.
   Я закохався. По-справжньому закохався.
   Лізо, ти забрала моє серце, а я віддав тобі своє.

———————————————
3«Будинок біля озера» (англ. The Lake House) — американський мелодраматичний фантастичний фільм 2006 р. аргентинського режисера Алехандро Агресті, римейк південнокорейського фільму Будиночок біля моря (2000). Це дебют Агресті у Голівуді. Головні ролі виконали Кіану Рівз, Сандра Буллок і Крістофер Пламмер. Сценарій написав Девід Оберн. Історія зосереджується на архітекторі, який живе в 2004 році, і лікарці, яка живе в 2006 році, вони зустрінуться через листи, залишені у поштовій скриньці в будинку біля озера. Сюжет розгортається протягом двох років, для Алекса час йде з 2004-го по 2006-й, для Кейт — з 2006 по 2008 рік. Фільм послужив возз'єднанню однієї з найпопулярніших кінопар світу — Сандри Буллок і Кіану Рівза, що грали колись у фільмі «Швидкість» (1994).
4 Кіану Рівз — канадський актор, режисер, продюсер і музикант. Здобув популярність за виконання головних ролей у декількох блокбастерах, включаючи комедійну франшизу про Білла і Теда; трилер «На гребені хвилі», культовий бойовик «Швидкість» ​​ та «Джон Уік»