28. Роботу закінчено.

Акселій подумав, що, все ж таки, це дивно, - сідати за кермо, щоб їхати кудись у справах. Але, з іншого боку, коли робиш це сам, навіть вірного Авіра немає, - аки добре. А ще – є можливість подумати, прокрутити у голові майбутню розмову.

Ще більш дивним було те, що це – друга його поїздка на механічній колісниці, але тим самим маршрутом. Принаймні, частково.

А от погляди змінилися. Й справа була навіть не у самій колісниці, розумів він, а у табличці із гербом торгового дому Акселія Мара попереду. Рік тому він вже ловив такі погляди, - одночасно захоплені та вдячні. Після перемоги над піратами, які стали справжнім прокляттям для морської торгівлі Аалу, й з якими ніхто не міг нічого зробити протягом двох поколінь, - а йому вдалося викорінити цю загрозу. Тепер, прочитавши рішення суду, люди зрозуміли, що цього разу Акселій Мар врятував їх від чогось гіршого. Пірати загрожували безпосередньо лише порякам. А через Енора Охаса, його позови за законом про рабство та його лизварів, - стати рабом міг чи не кожен.

От тільки минулого разу захвату та вдячності вистачило ненадовго. Як буде зараз? Та, зрештою, яка різниця? Чи потрібна купцю та майстру-винхіднику Акселію Мару любов юрби? Навіщо? – думав він, подаючи короткі сигнали паровим свистком, щоб пішоходи звільняли дорогу.

Під’їхавши до будинку, де розташовувався суд,  Акселій зупинив механічну колісницю. Вогонь у топці під паровим котлом тепер ледь жеврів, але, коли потрібно буде їхати, - досить відкрити заслонку, й він розгориться з новою силою.  А на важелі гальма був спеціальний замок, щоб ніхто з цікавих не зміг випадково зрушити колісницю. Керувати нею вони все одно не вміють, думав винахідник, повертаючи ключ, а от шкоди завдати можуть.

До кабінету судді Фуяля Андата він потрапив таким самим чином, як і минулого разу. От тільки ані охоронці, ані секретар тепер не нервували, як тоді. А суддя, піднявши голову від паперів на столі, здивовано подивився на гостя:

-Ви знову з якоюсь заявою?

-Ні. Цього разу лише із розмовою.  Справу закінчено, я вже не сторона, тому тепер можна.

Взагалі, на це могли бути різні погляди. Але Акселій Мар, врешті-решт, - член Ради дев’яти, подумав суддя. Та махнув рукою, відпускаючи секретаря, і той вийшов з кабінету, тихо зачинивши за собою двері.

-Ви маєте бути задоволені, - сказав суддя; він не міг збагнути, яка мета цього візиту. Принаймні, кинджалу на поясі гостя можно цього разу не побоюватися.

-Гм… - Губи Акселія на якусь мить утворили тонку лінію, але продовжив він напрочуд спокійним тоном. – Тим, що моя дружина, нарешті, вдома, сидить на дивані та гладить кота? – Останньої фрази суддя не зрозумів. – Чи тим, що її ледь не зґвалтували та не вбили? Або тим, що вона оговтується від усього цього, й невідомо, скільки на це піде часу?

-Могло бути гірше, - пробурмотів Фуяль Андат. – Ви встигли вчасно…

-Встиг, - погодився Акселій. – Дивом.

-У тому числі й тому, що знали, що потрібно доводити.

-І це теж вірно. Але … усього цього просто не повинно було бути. Не лише із Араттою, але й з Орболом та іншими. Скажіть, суддя, хіба ви не замислювалися, навіщо це потрібно Енору Охасу? Тим більше, що він робив таке вже не вперше. Тільки до цього – таки вбивав. Не кажучи вже про те, що робив вільних людей рабами.

-Я не маю замислюватися, - похитав головою суддя. – Я застосовую закон. Роблю лише те, що там написано. Якщо чоловік заявляє, що жінка образила його, - я з’ясовую, чи дійсно вона сказала чи зробила те, про що йдеться у обвинуваченні. Більше нічого я не лише не повинен, а й не можу зробити. Якщо до мене надходить позов про розірвання договору, за яким продано рабів, я з’ясовую, чи визнає його той, до кого позиваються, та чи вказано там правду. Усе. Від цього залежать мої рішення. Нічого іншого й не може бути. Подобається це мені чи ні.

-Але вам не подобається, - констатував Акселій.

-Відправляти людей на смерть, здебільшого – молодих жінок? Звісно ж, не подобається. Але…

-Але ви могли б привернути до цього увагу. Нашу, Ради дев’яти. Або людей, щоб вони вимагали…

-Не міг, - похитав головою суддя. Акселій подивився йому у вічі та спитав:

-Через дітей? Бо боялися, що з ними буде, якщо Енор Охас..

-Та зрозуміло було, що з ними буде. А ви б як почувалися на моєму місці? Але справа не лише у цьому. Я – суддя. Я застосовую закон, але не маю права втручатися у його творення. Це – ваша, Ради, справа, а не моя.

-Звісно, наша. Але звідкіля ми будемо дізнаватися, що хтось так зловживає законом, як це робив Енор Охас? Кожен, кого це торкнулося, гадає, що він такий один, та не знає про масштаби небезпеки. Не кажучи вже про те, що боїться зв’язуватися із Енором Охасом. А ви не повідомляєте нас.

-Можливо, дещо треба змінити, - обережно сказав суддя. – Але це не наша справа.

-Звісно, треба. Та, насправді, багато що. Але я прийшов не заради цього. Для мене тепер велике питання, - яку роль зіграла у цій справі ця історія з вашими дітьми, суддя. Енор Охас, звісно, не буде вже загрожувати їм, та й нікому більше. Але ж він недаремно стільки разів звертався саме до вас.

-Він звертався й до інших суддів, у Береші. – Фуяль Андат уважно прочитав рішення колег, на які посилався у своїй заяві Акселій Мар. Та прийшов до висновку, що усі вони відповідали закону, хоча судді й не мали задоволення, коли виносили їх.