26. Різні несподіванки у грі.

За вікнами було вже темно, а слуги запалили свічки. Але троє жінок та один чоловік продовжували сидіти за столом, маленькими котвтками сьорбаючи вино, троє з чотирьох – слабке. Аратта була виключенням, але все одно звернула увагу на обличчя чоловіка. Він був занурений у себе, що, здавалося їй, не відповідало тому, що він зробив та, нарешті, отримав.

-Про що ти замислився? – спитала вона.

-Про те, що скажу на Раді дев’яти. Після твоєї розповіді … доведеться багато чого змінити.

-Будете намагатися скасувати закон про образу, пане? – спитала Сіллі. Незважаючи на таке звернення, - все-таки, дружина того, хто працював на господаря цього дому, - вона відчувала тут себе серед своїх, - дивне відчуття для чужоземки, колишньої засудженої та колишньої рабині. Та точно знала, що питання ніхто не сприйме, як зухвалість.

-На це, на жаль, не підуть інші у Раді, - похитав головою Акселій. – Але потрібно буде зробити багато іншого … щоб такого не могло статися більше ні з ким. Та не лише у справах про образу…

-Я розповіла про усе, що ти хотів, - перервала чоловіка Аратта, якій нудно було слухати про зміну законів, - принаймні, зараз. – А ти не розказав, що зробив, щоб скасувати цей вирок! Мені ж цікаво!

-Мабуть, як нікому! – розсміялася Ірья.

-Ти ж не знаєш законів, як Алур Брау … або Енор Охас, - продовжила Аратта.

-Ну, якщо чесно, я порадився щодо законів.

-З ким?

-З самим суддею Фуялем Андатом, - посміхнувся Акселій, та, побачивши спантеличений вираз обличчя дружини, додав: - Тільки ти нікому не кажи. Це наша з ним таємниця. А для того, щоб вона з самого початку залишалася таємницею, довелося трохи схитрувати. Поїхати за місто на кілька днів, щоб усі гадали: пан Акселій Мар у розпачі, не хоче нікого бачити та нічим займатися… А сам сів верхи на орла та прилетів просто на дах його будинку. А потім несподівано завітав у гості. Знаєш, коли біля горла людини тримаєш кинджал, ця людина зазвичай намагається давати добрі та дієві поради!

-А ще казав, що не робив нічого небезпечного! – зауважила Ірья.

Сіллі, здавалося, була шокована:

-Якби вас упіймали там…

-Я, звісно, зробив усе, щоб цього не сталося, - посміхнувся Акселій. Аратта лише кліпнула очима:

-І все одно: кинджал біля горла судді… Я знаю, що ти можеш вбити, я бачила це, але таке…

-В судді така ж точно шкіра, як і в усіх інших. – Акселій продовжував посміхатися. – Але я її навіть не подряпав! Інакше хто б скасував рішення..?

-Я не про це, - знову перервала Ірья. Вона недооцінювала небезпеку, бо не розуміла, що таке напад на суддю, та яке покарання за нього може бути. – А про те, що ти летів туди на цьому орлі!

-А що тут такого? – Аратта знизала плечима. – Ми разом скільки разів літали… Треба буде, до речі, знову … розвіятися!

Ірья промовчала, а Акселій продовжував:

-Так от, суддя сказав, що скксувати рішення можна, якщо його ввели в оману, або якщо той, хто подав скаргу, діяв проти інтересів Республіки. Перший випадок відпадав, бо ти дійсно зробила те, на що скаржився Енор Охас. Тоді довелося довести, що його скарга – частина плану проти інтересів Республіки. – Сказано це було так, ніби це було так просто довести.

-Так у чому ж полягав його план? – спитала Аратта; Сіллі кивнула, - їй також було цікаво. Ірья знала лише частину, а тому пояснити мав, знов-таки, Акселій. І він розпочав розповідь.

Орбол оговтався настільки, що попросив їсти. Та навіть пішов для цього у кімнату біля кухні. Дивуючись дорогою, що цей загарбник зробив із його будинком, - треба було визнати, багато чого було перероблено красиво, дорого та зі смаком. А ще – у домі було порожньо. Навіть тарілку перед ним поставила Абія, пояснивши:

-Ти ж наказав вигнати звідси їх усіх, тату. – Це було перше, що зробив Орбол, зрозумівши, що йому повернули владу над будинком, не кажучи вже про владу над власною долею. От тільки почувався він тоді так погано, що майже не пам’ятав цього. - Управитель, пан Крун, та наглядачі пішли по готелях, а куди вони поділи рабів, я навіть не знаю. А наших слуг вони усіх кудись відвезли відразу, як опинилися тут. Тому більше нікого поки що немає. От мені й довелося…

-І за те треба дякувати долі, - сказав Орбол. Донька із болем дивилася, як він змінився. Тепер це був просто огрядний літній чоловік зі скуйовдженим волоссям. Добре, що ніхто з любителів театру не побачить його таким.

-Скоріше, Акселію Мару, -  зауважила Гасса, що якраз увійшла. – Це він домігся скасування рішення суду, коли рятував дружину.

Про вирок Аратті Орбол, звісно, чув, але не приділяв особливої уваги, - його цікавила власна доля. А тепер потрібно було надолужувати втрачене, й він почав розпитувати доньку та невістку, що ж сталося. Та був вражений, для чого Енор Охас використовував його будинок. А ще зауважив:

-Якби пан Акселій Мар іще й Сармея додому повернув…

-О, так! – сказала Гасса. – Звісно, рішення судді стосується й його. – Саме тому вільною стала й вона сама. – Але … де він?

Це хотіли знати усі, але їм залишалося тільки чекати. А ще обговорювати, - коли вже Орбол знову може витрачати гроші, - як облаштувати життя, хоча б на перший час, щоб дівчаткам, як назвав їх Орбол, не доводилося більше самим готувати їжу.