24. Швидкість руху.

Свисток, що був встановлений на механічній колісниці, нічим не відрізнявся від тих, що застосовувалися на паровозах залізниці Акселія Мара. Як і багато чого іншого, він придумав його сам, і пристрій був зроблений таким чином, щоб можна було видати короткий та порівняно тихий свист, але, якщо тримати клапан, що пускає до нього тонкою трубкою пару з котла, відкритим довше, - звук ставав більш гучним, таким, що вухам було боляче на сто кроків навколо.

Під’їхавши до будинку, що донедавна належав Орболу, а тепер – Енору Охасу, Акселій подав саме такий, довгий та гучний, сигнал. По-перше, щоб розігнати невеличкий натовп, що зібрався тут, - роззяви чекали можливості подивитися на напівоголених рабинь, що відчиняли двері, коли хтось заходив, - а по-друге, щоб привернути увагу тих, хто був у будинку.

Як одне, так і інше вдалося, зрозумів він, зіскочивши на землю, та гучно стукаючи у двері будинку. Їх, - як стало вже звичним, - відчинила Гасса, яка одразу відзначила: цьому гостеві вона нецікава. Бо дивився Акселій Мар зовсім не на неї, а на тих, хто стояв за її спиною: двох наглядачів та Круна. Щодо Гасси, - яка не змогла зачинити двері, бо за Акселієм увійшли семеро дужих вояків ватажка Латіра, - то їй він лише коротко кинув:

-Одягайся!

-Хто ви такий, щоб віддавати накази чужим рабам? – обурено спитав Крун. Насправді, Акселія Мара він не міг не упізнати, як знав і те, що той є членом Ради дев’яти, але вважав, що тут він – у своєму праві.

-По-перше, ти добре знаєш, хто я такий. – Акселій зробив кілька кроків уперед та навис над ним, боковим зором помітивши, як вояки, що супроводжували його, стоять поряд із наглядачами, хоча й не роззброюють їх, а інші – спостерігають за сходами та дверима, звідки хтось може увірватися сюди, та тримають напоготові зброю. – По-друге, це не я, а ти тут ніхто. Бо в мене є рішення суду. Згідно якого скасовується рабство для Орбола та його родичів, а тому вона тепер – вільна жінка, якій не належить стояти тут у такому вигляді. Тому поверни їй одяг, негайно. І будинок теж має бути повернутий власнику. А по-друге, також скасовується й вирок моїй дружині. І якщо хтось не відведе мене до неї просто зараз, то я вже потурбуюся, щоб усі тут про це дуже пошкодували. – Говорячи це, він передав Круну аркуш, який містив коротке розпорядження судді, і був скріплений його підписом та печаткою. Повний текст рішення, де суддя викладав свої аргументи, чому він вирішив вчинити саме так, лежав у сумці; показувати його цьому покидьку не було потреби.

Крун, у свою чергу, одразу зрозумів, що, - зовсім несподівано, - сталася катастрофа. На яку, до того ж, він, у відсутність пана, не знав, як реагувати. Зрозуміло було лише, що не виконати рішення суду, - у тому, що воно справжнє, не доводилося сумніватися, - не можна. Й він показав на одного з наглядачів:

-Проведи цього пана, ти знаєш, де це. – Акселій, у свою чергу, зробив жест одному з вояків, щоб той ішов з ними. Крун, між тим, сказав іншому наглядачеві: - Відпусти Орбола та Абію. І цього, нового, теж. Приведи сюди. Та її одяг принесіть, - кивнув він на Гассу.

Разом із цим наглядачем пішов ще один з людей Латіра, але Акселій вже не бачив цього. Попрямувавши до задніх дверей будинку, він разом із супутниками опинився на задньому дворі, а потім спустився до підвалу.

Крун відразу зрозумів, що Акселій Мар не збирався захоплювати будинок. В нього інша мета: вивезти звідси дружину, а тому він привів з собою небагато людей. Хтось з них пішов з паном до підвалу, хтось залишився біла входу, хтось мав звільнити Орбола та Абію. Сам Крун зберігав повну свободу, та й для інших мешканців будинку нічого не змінювалося, - поки що. А тому він міг вийти з холу та покликати у бік двох наглядачів, що ззовні ніяк не відрізнялися від інших, яких Енор Охас відрядив поки що охороняти будинок. Насправді саме ці двоє користувалися довірою господаря, саме їм він доручив  носити їжу Аратті Мар, - бо, з одного боку, був впевнений, що вони не піддадуться ані вмовлянням, ані підкупу, а з другого – це була своєрідна винагорода. Цих двох не цікавили гроші, - вони мали задоволення від того, що спричинювали комусь страждання. Досі вони могли робити це із рабами, яких не було кому захистити. А коли виникла ситуація із високопоставленою ув’язненою… До неї вони не могли доторкнутися, - бо чудово розуміли, що її пан приберігає для себе, - але могли принижувати, як заманеться. Це й було їх винагородою, - а не лише роздивитися, - й вони користувалися нагодою, виявляючи винахідливість.… А от, коли до їхніх рук потрапила рабиня, вони вже, окрім того, що дізналися від неї, що було потрібно, дали собі волю. Щоправда, їхній обмежений розум не давав збагнути задуму господаря щодо жертви, вони не розуміли, що відсутність будь-якого спілкування, та те, що Аратта мала бути відрізана від будь-яких новин з волі, було частиною того, чому хотів її піддати Енор Охас, а тому, насправді, лише зробили їй послугу, заштовхнувши Кьіну до її камери.

Як би там не було, а план був розрахований на те, що Аратта Мар ніколи не вийде на волю. Тепер усе змінилося. До ухвалення щодо неї рішень Крун сам стосунку не мав, та вважав, що ризику арешту для нього немає. Інше питання – куди подітися, якщо його виставлять звідси, але це питання могло трохи почекати. Головним було те, що Енор Охас нічого не знав про катастрофу, що сталася.

-Пан зараз у Сакмі, - сказав Крун. – Поки можна, тікайте звідси, бо, коли Акселій Мар зрозуміє, що ви коїли, він вимагатиме вашого арешту. Сідайте на перший потяг до Сакмі. Там знайдете пана та розповісте йому, що сталося. Зараз немає часу писати йому листа. Зрозуміли?