17. Перші зіткнення.

Як не важко було сидіти та нічого не робити аж цілий день, але потрібно було забезпечити алібі, - якщо суддя все-таки ризикне поскаржитися… Тому Акселій затримався на плантації ще на день. Щоправда, якщо не було чого робити, то це не означало, що не можна було думати. На орлі він вирішив більше не літати, - щоб не привертати увагу до цього заняття. А от покататися верхи – завжди добра справа. Головне – насамоті, серед поля, коли відчуваєш вітер, найкраще думається.

Акселій подумав, що коли вдасться звільнити Аратту, - саме коли, а не якщо, - потрібно буде приїздити сюди вже вдвох. Чи втрьох, із мамою. Щоправда, вона не їздить верхи, - доведеться навчити…

Коли… Але як же зробити це? Суддя Фуяль Андат назвав дві умови, за яких він може скасувати власний вирок: якщо з’ясується, що  Енор Охас спотворив факти, коли вимагав смертного вироку за образу, або якщо він діяв проти інтересів Республіки. Був іще й третій варіант: якщо Енор Охас помре, не залишиться того, кого образили, й хто має право виконати вирок.  Але це вже буде поза законом, й вони нічого не виграють… Тому потрібно зосередитися на скасуванні вироку.

Чи зловживав фактами Енор Охас? Очевидно, що ні: Аратта дійсно зробила те, що він вважав образою, це Акселій бачив сам, та бачили усі, хто зібрався на тому клятому весіллі. Тоді залишалося лише одне: потрібно було довести, що Енор Охас діяв проти інтересів Республіки.

Але трудність була у тому, що таке звинувачення означало не лише скасування смертного вироку Аратті, а й великі неприємності для самого Енора Охаса. А той – розумний, хитрий та знає закони. Якщо він і діє проти інтересів Республіки, то, напевно вже, потурбувався, щоб про це ніхто не знав. До того ж, а чи замишляє він саме щось таке? Можливо, він думає про щось зовсім інше, переслідує якусь іншу мету. Але ця мета, так чи інакше, повинна бути. Такі речі, як вчинив Енор Охас, просто так не роблять, у цьому Акселій був впевнений. Ані там, звідки він прийшов, ані тут.

Врешті-решт, подумав Акселій, сидячи у сідлі, Аратта теж зовсім не думала про те, щоб образити Енора Охаса. Той сам, використавши її вчинок, який, дійсно, мав місце, та який вона не могла б заперечувати, придумав образу. Але те ж саме можна зробити й щодо самого Енора Охаса: оголосити, що те, що він зробив, - це проти інтересів Республіки. Суддя, напевно, недаремно мказав саме так: він натякнув, що готовий скасувати вирок, якщо для цього будуть підстави. І це було добре.

Не дуже добре було інше: щоб заявити, що Енор Охас зробив те, що зробив, проти інтересів Республіки, потрібно було, по-перше, з’ясувати, чим саме він займався, а по-друге, переконати усіх, починаючи із судді, що звинувачення на адресу Аратти має до цього прямий стосунок. А для цього, у свою чергу, потрібно було точно дізнатися, чим саме він займається. Зробити це буде непросто.

Але ж за його діями стоїть щось більше, ніж бажання покарати жінку та заволодіти новими рабами, включно із відомим артистом. Точно стоїть! Треба обдумати те, що він, Акселій Мар, знає про те, що відбувається, щоб розуміти, у якому напрямку діяти, щоб дізнатися більше.

На це пішов цілий день у сідлі. Вночі він теж не спав, на подив тутешніх слуг, просидівши у кімнаті при світлі масляного ліхтаря. А вранці, поснідавши, наказав розводити пару у котлі свого парового вагону.

-Кудись збираєтеся, пане? – спитав управитель плантації, - наказ машиністу мав віддати саме він, та зібрати охорону – теж: їхати залізницею без супроводу озброєних людей було небезпечно.

-Звісно, повертаюся додому, до столиці.

Управитель не став ані про що розпитувати, але звернув увагу на те, як змінився пан. Він виглядав розгубленим, коли приїхав сюди, але зараз – обличчя зосереджене, погляд твердий. Так виглядає цілеспрямована людина.

Що ж, тим краще. Для них, усіх, тих, кого називають людьми Акселія Мара, від управителя до останнього раба, краще, коли пан знає, що робити. Як завжди.

-Як вони дізналися? Та так швидко дійшли? – невдоволено спитав Гайр. Разом із воєначальником Мєоном Ховром вони з пагорба роздивлялися вороже військо. Таяль стояла поруч, - інший не брав би з собою жінку на таку справу, але Гайр вважав, по-перше, що трон належить саме їй, а по-друге, хотів почути й її поради. Саме вона й відповіла:

-Тут не так далеко до столиці. Таворське царство – невелика країна.

-Я знаю, але все одно…

-Гадаю, усе було трохи не так, ваша високість, - похитав головю воєначальник. – Лише ви заявили про себе, хтось, мабуть, вибрався з міста, - це не так важко, - та верхи дістався столиці. А Улос віддав наказ сятгнути сюди війська з сусідніх гарнізонів.

-То це не найкращі частини зі столиці? – уточнив Гайр.

-Ні. Навіть звідси видно, за одягом, що це провінційні солдати. – Мєон зробив паузу. – Можливо, ви даремно наказали вийти з-за міських стін…

-Ти сумніваєшся у перемозі? - спитала Таяль.

-Якщо ми й переможемо, то втратимо стільки людей, що, можливо, не зможемо наступати. А головне, нові не прийдуть до нас…

-Цього не станеться. – Гайр здавався напрочуд впевненим. Лише Таяль розуміла причину.

Між тим, обидві сторони вишикувалися у бойові порядки. Велике поле біля міста, у якому залишилися не чисельні захисники, - вони спостерігали за тим, що відбувалося, зі стін, - дозволяло маневрувати командирам. От тільки Гайр із Меоном мали можливість стояти у обороні, тоді як ті, кого прислав Улос, мали атакувати їх, щоб знищити, щоб від самозванців не залишилося й помину.