10. Нові шляхи розпочинаються.

Таяль ніколи ще не відчувала такого простору навколо. Ні, у морі-то вона не вперше. Але минулого разу уся її подорож пройшла унизу, у приміщенні, де колись сиділи веслярі, а тепер, коли галеру переобладнали на вітрильник, - вона вже знала, що завдяки Акселію Мару, який здогадався запозичити в піратів косі вітрила, із якими можна було йти під кутом до вітру, - у цьому приміщенні можна було перевозити рабів.

Цього разу усе було не так. По-перше, в них із паном окрема каюта. По-друге, як Таяль і сподівалася, роботи для неї майже не було. Хіба що якісь дрібниці для пана… По-друге, на кораблі вона могла ходити, де хотіла, за однієї умови: не перешкоджати морякам виконувати їхню роботу, - але це стосувалося й інших пасажирів, і лицарів, і поселенців.

І от, поки усе одно не було чого робити, вона піднялася на палубу, підійшла до борту, взялася за якийсь трос, що йшов нагору, але не був натягнутий (бо розуміла, що в іншому випадку це може завадити керувати вітрилами), та стала дивитися на море. Звісно, море вона бачила, - вдома, звідки її й привезли до Республіки вільних островів. Але дивитися на нього з берега – зовсім не те. Таяль навмисно підійшла не до того борту, з якого можна було побачити Аал, від якого корабель нещодавно відплив, а до того, навпроти якого не було жодної землі. Відчувався легкий вітерець, - зараз не було шторму. Й вона знала, що у цьому теж пощастило, та, мабуть, у подорожі так буде не завжди. Коли їх везли з Таворського царства до Аалу, кілька днів був шторм, і Таяль могла лише дякувати долі, що не була схильна до морської хвороби, та страждати від неможливості допомогти декому з тих, хто перебували разом з нею. Вона пригадала кількох, з якими під час подорожі стали майже подругами. Їй-то, можна сказати, пощастило, а вони де зараз? Хоча й сама вона не може бути впевненою ані у чому, - або може,  лише, поки вона подобається пану… Втім, це краще, ніж нічого. Їй залишалося лише насолоджуватися видовищем моря без краю та цим легким вітерцем. А там – будь, що буде.

-Відійди! – почула вона. Саме у цьому місці чомусь потрібно було пройти одному з матросів, що ніс якусь невелику, але важку діжку. Цікаво, що у ній, але не станеш же розпитувати… Таяль просто відступила на кілька кроків, та притиснулася до щогли. Матрос пройшов повз, але не подякував. Втім, і наказав відійти без лайки, - вже добре.

-Милувалася краєвидом? – почула Таяль голос ззаду. Можна було навіть не обертатися, щоб роздивитися, хто це. Бо звернулися до нею рідною мовою, а це могла тут зробити лише одна людина.

-Так, пане. Більше все одно немає, чого робити.

-Це так. Тому потрібно користуватися моментом. Мені теж, бо, коли прибудемо на місце, буде багато справ.

Таяль вже розуміла, що пан чекає її відповіді, ніби вона вільна. Ну, що поробиш, якщо йому подобається не лише вночі бути з нею, але й розмовляти? Тим більше, вона не проти ані одного, ані іншого.

-Ваша робота небезпечна, пане.

-Так. Але, насправді, я не очікую там нічого надзвичайного. А зброя в нам добра. До речі, ми днями тренуватимемося стріляти, й тобі потрібно теж приєднатися. Там може бути й таке, що знадобиться кожен, хто може тримати зброю. Навіть жінки.

Таяль вирішила ризикнути, - навіть, якщо панові подобається із нею розмовляти, усе одно, те, що вона збиралася сказати, виходило за межі припустимого для рабині.

-Мені здається, ви зараз суперечите самі собі, пане.

-Це чому? – здивувався той.

-Бо, якщо небезпеки немає, навіщо усім, аж до жінок та рабів, брати зброю до рук? Хоча, якщо потрібно навчитися стріляти, я зроблю це із задоволенням.

-Ще б пак! Це іще й добра розвага! – розсміявся досвідчений стрілець Гайр. – І взагалі, завжди добре навчатися чогось. От, наприклад, ти навчила мене своєї мови, й зараз ми можемо розмовляти так, що ніхто більше тут нас не зрозуміє. А щодо того, про що ти спитала… Якщо дійде до бою з дикунами… ми переважаємо їх у зброї, в них немає рушниць, тим більше барабанних. Але їх може бути багато. Сподіваюся, такого не станеться, але ми повинні бути готові.

-Я, звісно, допоможу вам, пане.

-Тим більше, що ти вмієш швидко розуміти, що потрібно робити. Цікаво, де такого навчилася.

-Ви маєте на увазі, коли ми рятували людей з потягу, пане? Мабуть, кожен це просто або вміє, або ні, - знизала плечима Таяль.

-Ну, можливо, хоча нас, вояків, вчать і цього теж. Я бачу, ти пофарбувала волосся…

-Так, ви ж дозволили мені, пане. Ще у перший день. А фарбу я придбала з тих грошей, що ви дали…

-Я пам’ятаю. Як би там не було, а подорож в нас буде довга та цікава. До речі, перша зупинка, днів за десять, буде на твоїй батьківщині, у Таворському царстві.

Гайра Даурса здивувало, що вона відповіла не просто миттєво, а з виразом, якого він від неї ще не чув:

-Можна, я не буду сходити на берег, пане?

-Гадаю, тобі там немає чого робити. Добре, мені треба дещо спитати в капітана, тож, я пішов. А ти приходь на обід… Ми можемо їсти у каюті, а не разом з усіма.

Таяль з полегшенням зітхнула, сподіваючись, що пан цього не побачив. Нарешті він пішов, а вона залишилася дивитися на море, але умиротворений настрій немов рукою зняло. Від однієї фрази пана у душі залишилася лише тривога.