5. Запрошення до гри.

Таяль сумнівалася, чи це правильно, - отак вдиратися до начальника стражі, як це вирішив зробити пан. Принаймні, вона була з ним, за його наказом, а отже, її не могли покарати: за усе, що робив раб, отримавши наказ, відповідав господар, це вона знала. Та подумала, що у становищі рабині є й плюси, але чому ж не боїться він сам?

Проте, Гайр Даурс, лицар та командир, напевно, знав, що робив. Принаймні, коли опинився у кімнаті, де сидів начальник місцевої стражі, з криком: «Потрібно рятувати людей!» - той лише спитав, хоча й невдоволеним тоном:

-Від чого? Що сталося? Ви, здається, вояк, тому не повинні так кричати!

-Бо ваші підлеглі … не розуміють, коли з ними говориш нормально, та пояснюєш, що терміново потрібно до начальника! А що сталося? Потяг зійшов з рейок та загорівся. Не у місті. Люди вийшли з вагонів та чекають там, вони б не дійшли… Тому ми із Таяль пішли сюди за допомогою.

-Тоді … покажіть нам, де саме це сталося! – зажадав начальник, та підхопився зі стільця, - він виявився повненьким та невисоким на зріст, а тому Гайр дивився на нього згори униз. А ще начальник, напевно, гадав, що ці двоє, - хоча він одразу зрозумів, що жінка – рабиня цього лицаря, - проведуть їх до місця. Але відвідувач дістав з невеликої сумки мапу, розстелив її на столі та тицьнув пальцем. Начальник, лише похитав головою. – Жоден демон не міг би обрати гірше місце, принаймні, на моїй ділянці! Вам пощастило, що ви вибралися звідти пішки. Через ці болота…

-Ми помітили. – На обличчі Гайра з’явилася стомлена посмішка. - Он, Таяль усю сукню забруднила… Вибачте, але ми не будемо супроводжувати вас. А як доправити туди людей та вози, вам тут краще знати.

-Вози?! – Для начальника стражі це був день поганих новин.

-Так. Я ж сказав, багато хто не дійде, як ми. Там є літні люди, кілька дітей. До того ж, дехто зламав руки та ноги. Таяль, скільки таких, ти знаєш?

-Я бачила п’ятьох. Але ми не заходили до тих вагонів, що не горіли, де людям не загрожувала смерть, пане. Там можуть бути ще…

-Слушне зауваження, - сказав Гайр. – Отже, пане начальнику, вам потрібно бути готовим вивозити поранених… А ще – машиніст, він живий, сказав, що колію навмисно зіпсували, та ще й у такому місці, щоб він не встиг загальмувати. Вам потрібно бути готовим розслідувати це…

Начальник пошепки вилаявся, а потім спитав:

-А що будете робити ви?

-Нам потрібно до столиці. Розпорядіться, будь ласка, хай хтось покаже мені, де у вас тут можна купити двох коней, а ще – масляні ліхтарі, бо нам їхати усю ніч, та сукню для рабині…

-Зрозумів? – спитав Енор Охас.

-Так, пане, - кивнув раб. – Я усе зроблю.

-Тільки не переплутай! Це важливо… - Останнє слід було розуміти: ціна помилки буде такою, яку ніхто не захоче заплатити. Справа була у тому, що кожне послання мало бути доставлене адресату, і нікому іншому. А раб не вмів читати, а тому мав просто запам’ятати, яке для кого. При тому, що виглядали конверти однаково. – Та кажи у кожному домі, щоб лист негайно віддали господарю. Якщо того немає вдома, - як тільки з’явиться.

-Я передам їм, пане. Але як вони зроблять…

-Так і зроблять, якщо у домі порядок! – посміхнувся Енор. – Але це вже не твоя справа.

-Зрозуміло, пане. Тоді я пішов…

Двері за ним зачинилися. Крун, який до того мовчав,  подивився у вікно:

-Все одно цей бовдур що-небудь та наплутає…

-Навряд чи. Ти недооцінюєш силу страху, - посміхнувся Енор. – До того ж, зараз немає вибору.

-Взагалі, ти  здивував мене. Я гадав, ти відмовишся, коли Мейні…

-О! Ще не вистачало мені зривати таку справу через вперту дівку! – розсміявся Енор.

-То ти не будеш дотримуватися умови?

-Як ти міг подумати? – Він продовжував сміятися. – Звісно ж, дотримаюся. От лише Мейні від цього не буде легше. Це лише … додає ще одну умову для моєї задачі, але для мене вона – просто зайвий виклик. А хіба мало у моєму житті викликів? Тепер доведеться придумати, як … не бути ущемленим умовою Мейні, та й її саму привести до покори. А то вона, напевно, думає, що опинилася у п’єсі колишнього хазяїна мого будинку. Можливо, так і є, але вона помиляється щодо п’єси та щодо власної ролі.

Більше він нічого не став пояснювати, але співрозмовника цікавило інше:

-Тоді … дві нові рабині тобі зайві?

-Ні. В них теж будуть свої ролі, про які вони поки що не знають.  Та, якщо ти захочеш… - Енор знову розсміявся. – Але ж ти їх навіть іще не бачив! У будь-якому випадку – час поки не настав.

-Здається, ми достатньо зробили сьогодні … для загального блага, - сказав Гайр. За його тоном Таяль зрозуміла, що пан посміхається, але побачити цього не могла, - вже майже стемніло. Вони освітлювали дорогу, якою їхали, масляними ліхтарями, - хоча, можливо, коням це й не було потрібно.

-Ви врятували багато людей, пане. Вони цього не забудуть. А начальнику стражі про це навіть не розповіли.

-З твоєю допомогою. Це ти здогадалася вибити вікно… А що не розповів, то що б це мені дало?  Мені не до марнославства. Якщо вони захочуть, розкажуть самі. А можливо, навпаки, вважатимуть, що ми їх кинули напризволяще. Ніколи не знаєш, що в людей у голові, та непотрібно розраховувати на вдячність.