Разом із другом вони ходили вулицями, розпитували людей у знайомих кафе та книжкових лавках, переглядали соцмережі. Кожне «Вона не працює тут» стискало серце Марка.
— А може, вона переїхала? — спробував підбадьорити друг.
— Не знаю… — бурмотів Марко, — але я знаю одне: я не можу її втратити вдруге.
Кожен знайомий обличчя вулиці міг бути нею. Кожен магазин, що залишився звичним, підкидав хвилю надії. Він шукав, питав, згадував кожну її звичку, кожен жест.
— Вона завжди сиділа біля вікна… — казав він, дивлячись на кафе, де колись вони зустрілися.
— І ти думаєш, що вона ще там? — запитав друг.
— Не знаю. Але я мушу спробувати.