Глава 27. Після гри

Минуло чотири місяці.

Зима відступила неохоче. Сніг ще лежав у затінку старих мурів, у глибоких ямах обабіч доріг і між камінням, де сонячне проміння майже не затримувалося. Проте на відкритих полях уже проступала земля, а біля поселень люди починали розбирати завали, латати дахи й повертатися до робіт, які війна перервала задовго до останньої битви.

Мир не настав одного ранку. Він не прийшов разом із наказом припинити вогонь, не народився в мить, коли Альбіонські сурмачі опустили інструменти, і не став справжнім лише тому, що обидві армії відійшли від лінії зіткнення.

Спочатку були підозри. Потім - суперечки. За ними прийшли вимоги покарання, відмови від переговорів і звинувачення, що новий порядок нічим не відрізняється від старого. Одні називали Лоррейн рятівницею Ноктаріуму, інші - зрадницею, яка вбила короля й дозволила ворогові диктувати умови. В Альбіоні її ім’я теж не вимовляли спокійно: для одних вона була вбивцею Едріана, для інших - єдиною людиною, яка в останній день війни намагалася зупинити різанину.

Лоррейн не виправдовувалася.

Вона знала, що кожне виправдання можна перетворити на нову зброю. Тому відповідала лише на ті звинувачення, які стосувалися конкретних рішень, і не дозволяла нікому підміняти суд натовпом.

Кассіан помер на початку другого місяця після битви. Не на полі бою й не від руки Лоррейн. Його утримували під вартою в старій фортеці на півночі, де він чекав на суд. Офіційне повідомлення було коротким: серце колишнього короля не витримало тривалого ув’язнення та виснаження.

Дехто вважав це зручним збігом обставин. Інші вимагали розслідування, підозрюючи отруту. Лоррейн наказала перевірити всі обставини смерті й оприлюднити результати, якими б вони не були. Доказів убивства не знайшли.

Вона не відчула полегшення.

Кассіан більше не міг наказувати їй, не міг переслідувати її людей і не міг перетворювати чужі життя на плату за власну владу. Проте його смерть не повернула тих, кого він відправив у бій, не скасувала наказу щодо Мілли й не змінила останніх хвилин Едріана.

Лоррейн не святкувала.

Вона лише підписала документи, які дозволяли родинам загиблих отримати належну допомогу, і повернулася до роботи. Бо навіть після смерті короля країна залишалася живою. І хтось мав подбати про неї. 

У Ноктаріумі більше не було королеви в тому сенсі, якого вимагали старі закони.

Коронна рада пропонувала Лоррейн прийняти титул офіційно. Командири підтримували її, більшість провінцій визнала її право керувати, а ті, хто раніше боявся Кассіана, тепер вважали, що лише вона здатна втримати країну від внутрішньої війни.

Лоррейн відмовилася вже тричі.

На четвертому засіданні вона прийшла без корони, без парадного плаща й без меча на поясі. Одягла простий темний костюм, а волосся зібрала в низьку косу. На столі перед нею лежали документи про розпуск частини військових магічних підрозділів і передачу запасів зброї під контроль незалежної ради.

Старші радники зустріли її невдоволеним мовчанням.

- Ми знову повертаємося до того самого питання, - почав лорд Вальдек. - Країні потрібен правитель. Не тимчасовий командир, не голова військової ради, не людина, яка відмовляється назвати власну владу владою. Ноктаріуму потрібна корона.

- Ноктаріуму потрібні дороги, відновлені міста, продовольство й закон, який діятиме не лише тоді, коли його зручно виконувати, - відповіла Лоррейн. - Корона сама по собі не забезпечить нічого з переліченого.

- Але вона забезпечить єдність.

- Яку саме? Єдність навколо однієї людини, чи єдність навколо правил, які не дозволять цій людині відправити дванадцять тисяч солдатів на смерть лише тому, що вона боїться втратити контроль?

Вальдек стиснув губи.

- Ви не можете порівнювати себе з Кассіаном.

- Я не порівнюю себе з ним. Я знаю, що маю ті самі можливості, якщо ніхто не обмежить мою владу.

У залі стало тихо. Лоррейн розгорнула перший документ.

- Пропоную створити раду оборони, до якої входитимуть представники армії, провінцій і цивільних громад. Жоден правитель не зможе оголосити наступ без погодження ради. Надзвичайні повноваження матимуть чіткий строк дії й підлягатимуть перегляду. Магічні арсенали передадуть під спільний нагляд, а застосування заклять, здатних знищувати цілі поселення, буде заборонено.

- Ви хочете позбавити Ноктаріум можливості захищатися, - заперечив інший радник.

- Ні. Я хочу позбавити його можливості називати будь-яке насильство захистом.

- А якщо Альбіон знову нападе?

- Тоді ми захищатимемося.

- Без королеви?

Лоррейн подивилася на нього.

- Якщо для захисту країни вам обов’язково потрібна людина, яка стоятиме над законом, значить, ви не довіряєте ні армії, ні народу, ні самій країні.

Радник відвів очі.

Не всі погодилися з її пропозиціями. Дехто вимагав залишити магічні арсенали під військовим контролем, інші наполягали на довшому перехідному періоді. Переговори тривали ще кілька годин. Лоррейн слухала заперечення, змінювала формулювання там, де це не суперечило суті, й відмовлялася поступатися в питаннях, які могли знову перетворити країну на власність однієї людини.