Глава 26. Мат

Едріан атакував першим.

Його меч розітнув повітря, і золоте світло, що огортало клинок, спалахнуло так яскраво, що сніг під ногами на мить став схожим на розплавлене срібло. Лоррейн відбила удар, відчула, як сила супротивника пройшла крізь руків’я в зап’ястя, і відступила на крок, не дозволивши йому використати перевагу.

Вони більше не говорили.

За їхніми спинами продовжувалася війна. Накази перекрикували гуркіт облогових машин, магічні удари розривали повітря, кіннота маневрувала між розбитими возами, а десь на північному фланзі ноктаріумські прапори почали відходити від лінії зіткнення. Орден мав забезпечити відступ, доки командири утримували підрозділи від самовільного повернення в бій. Без Радена, який залишився при королівському обозі стежити за Кассіаном, він мав більше роботи, ніж будь-коли.

Лоррейн знала, що її накази виконуватимуть доти, доки вона залишається живою.

Едріан, очевидно, теж це розумів.

- Ти все ще думаєш, що можеш зупинити це сама? - запитав він, завдаючи наступного удару.

- А ти все ще думаєш, що можеш вирішити все мечем?

Вона відхилилася, пропустила його клинок повз плече й ударила у відповідь. Едріан розвернувся, заблокував атаку, і їхні мечі зіштовхнулися з таким звуком, наче між ними тріснув лід.

- Ти прийшла сюди зі зброєю, - сказав він.

- Ти теж.

- Ти могла залишитися за своїми лініями.

- А ти міг не починати наступ.

- Тоді Кассіан перегрупувався б, повернув собі армію й продовжив війну.

- Кассіан під вартою.

Едріан на мить затримав погляд на її обличчі. Цієї миті вистачило, щоб Лоррейн змінила напрямок удару. Вона цілилася в його плече, але він устиг повернути меч і відбити атаку. Сталь ковзнула по сталі. Його клинок зупинився біля її горла.

Небезпечно близько.

Лоррейн не ворухнулася.

Едріан міг натиснути.

Вона бачила, як напружилися його пальці на руків’ї. Ще один рух - і він міг би закінчити все, чого домагався роками. Королева Ноктаріуму лежала б у снігу, її армія втратила б останнього командира, здатного втримати її від розпаду, а Альбіон отримав би шанс нав’язати умови миру.

Та Едріан відвів меч.

Лоррейн ударила відразу. Вона не дозволила собі замислитися над тим, чому він це зробив. Не тепер, коли від однієї затримки залежало її життя. Її клинок пройшов по його обладунку, залишивши довгу подряпину на металевій пластині. Едріан відступив, і вперше від початку поєдинку на його обличчі з’явився вираз, який не можна було сплутати зі спокоєм.

Він перестав стримувати силу.

Золоте світло вибухнуло навколо нього, піднявши сніг із землі. Лоррейн відчула тиск магії ще до того, як побачила закляття. Повітря стало щільним, рухи — важчими, а тіні під ногами притиснуло до землі, ніби їх скували невидимими ланцюгами.

Едріан знав, як діяти проти її магії.

Знав, де вона ховає силу перед ударом, як використовує темряву для відволікання уваги, як залишає за спиною коротку тіньову доріжку, щоб змінити позицію. Він вивчив її не за один бій і не за один рік. Кожна їхня зустріч додавала до цього знання нову подробицю.

І зараз він використав усе.

Лоррейн спробувала розчинитися в тіні, але світло розірвало її закляття. Вона відчула різкий біль у боці, коли його меч зачепив обладунок, і ледве встигла підняти клинок, щоб відбити удар, спрямований у голову.

- Ти стала повільнішою, - сказав Едріан.

- А ти балакучішим.

Вона різко розвернулася й ударила руків’ям йому в груди. Едріан похитнувся. Лоррейн використала цю мить, провела мечем по його передпліччю й відскочила, перш ніж він устиг схопити її за плече. На його рукаві проступила темна пляма крові. Він глянув на неї, потім знову підняв очі.

- Ти могла б відступити.

- Ти вже пропонував мені це.

- Тоді ти ще мала куди повертатися.

- Тепер не маю.

Цього разу він не відповів.

Лоррейн не знала, що саме він почув у її словах. Визнанням це не було. Вона не просила притулку, не шукала виправдання й не намагалася перекласти на нього відповідальність за власний вибір.

Вона просто сказала правду. Повернення до Кассіана означало б знову стати зброєю, яку дістають із піхов, коли потрібно нагадати світові про силу корони. Перехід на бік Едріана означав би дозволити іншому королю вирішувати, що робити з її людьми, її країною і нею самою. Навіть якщо його пропозиція була щирою. Навіть якщо він справді хотів припинити війну.

Вона відмовила обом.

Тепер залишалося довести, що ця відмова чогось варта.

Едріан кинувся вперед.

Лоррейн зустріла його удар, повернула зап’ястя й спробувала вибити меч із його рук. Він утримав зброю, але втратив рівновагу на слизькому схилі. Вона могла скористатися цим, проте не встигла: він ударив плечем, відкинув її вбік і змусив упасти на одне коліно.