Глава 24. Шах короля

На рівнині готувалися до битви, яка мала перевершити всі попередні зіткнення між Ноктаріумом та Альбіоном.

Війська стягувалися до місця збору з різних напрямків. Довгі колони піхоти рухалися засніженими дорогами, важка кіннота займала відведені їй ділянки, а облогові машини тягнули за собою десятки коней. Над обозами здіймалися клуби диму від польових кухонь. Вози з продовольством, стрілами, запасними частинами до зброї та магічними компонентами повільно просувалися між підрозділами, утворюючи окремі потоки, які військові розпорядники намагалися не змішувати.

Сніг приховував нерівності землі, проте не міг приховати масштабу підготовки. Там, де ще кілька днів тому простягалася порожня долина, тепер з'являлися намети, тимчасові укріплення й дерев'яні вежі спостереження. На височинах установлювали сигнальні щогли, біля доріг облаштовували пункти зміни коней, а за передовими позиціями розміщували польові шпиталі. Інженерні загони прокладали проходи крізь замерзлі канави, укріплювали переправи та позначали ділянки, де важка кіннота могла втратити швидкість.

Обидві армії готувалися не до короткого зіткнення, а до битви, що мала вирішити долю кампанії.

Ноктаріум розгортав війська широким фронтом. Темні прапори майоріли над піхотними полками, а магічні підрозділи займали позиції за першими лініями, залишаючи між собою достатньо простору для заклять. Чаклуни перевіряли захисні печатки, підсилювали металеві наконечники списів і наносили руни на щити. Біля кожної групи працювали помічники, які стежили за запасами компонентів і станом магів. Сила темної магії залежала не лише від здібностей того, хто її викликав, а й від того, скільки часу він міг підтримувати закляття, не втративши контролю.

Альбіон відповідав власним порядком. Світлі маги облаштовували захисні лінії, розраховані на взаємне підсилення. Їхні загони не збиралися покладатися на один великий бар'єр, який міг розколотися від надмірного навантаження. Натомість вони створювали кілька послідовних рубежів, кожен із яких мав прийняти частину удару. Піхота готувала щити, лучники розкладали стріли за розмірами й призначенням, а кіннота залишалася позаду, очікуючи сигналу для маневру.

Між двома арміями лежала широка смуга відкритої землі.

Її перетинали замерзлі струмки, неглибокі балки та залишки старих доріг. На перший погляд місцевість здавалася однаково придатною для обох сторін, але кожна особливість могла визначити результат окремого маневру. Західний схил давав перевагу лучникам, північна низина сповільнювала важкі вози, а вузька ділянка між двома пагорбами дозволяла приховати пересування невеликого загону - якщо той устигав пройти до того, як почнеться основний наступ.

На цій рівнині не було місця для помилки, яку можна було виправити простим відступом.

За лініями передових військ, далеко від перших окопів і магічних рубежів, перебували обидва королі.

Кассіан розмістив свій командний штаб у тиловому таборі, захищеному кількома кільцями охорони. Звідти до передової вели позначені маршрути, якими безперервно рухалися зв'язкові. Едріан перебував на іншому боці рівнини, у власному командному таборі Альбіону. Його відділяли від майбутнього поля бою численні підрозділи, резерви й пункти управління.

Жоден із королів ще не мав наміру наближатися до передової. Поки що війна належала командирам, штабам і людям, які передавали накази. Корони залишалися далеко від мечів, що невдовзі мали зіткнутися.

Лоррейн знала, що Кассіан не відступить. Не тому, що не мав іншого виходу, а тому, що не визнавав ситуацій, у яких його воля могла виявитися недостатньою. Він міг змінити напрямок наступу, пожертвувати полком, віддати наказ про відступ, а через годину наказати тим самим людям повернутися на позиції. Проте в його розумінні існувала лише одна справжня небезпека: хтось міг вирішити, що короля дозволено не слухати.

І Лоррейн збиралася позбавити його саме цієї влади. Не вбити. Не перемогти в двобої. Зробити так, щоб люди, які досі виконували його накази, більше не дозволяли йому розпоряджатися їхніми життями.

Вона прибула до командного сектору перед світанком. На ній був темний плащ без королівських відзнак, під ним - легкий обладунок, який не заважав рухатися. Волосся було зібране в низьку косу. Меч залишався на поясі, але його піхви Лоррейн обмотала тканиною, щоб метал не дзенькав під час ходьби.

Її супроводжували четверо людей, яким вона довіряла достатньо, щоб не пояснювати кожного кроку. Вони не йшли поруч. Двоє зупинилися біля складів, удаючи, що перевіряють спорядження. Ще один залишився неподалік від стайні. Четвертий мав дочекатися сигналу за межами табору.

Орден перебував усередині. Він прибув раніше за неї, скориставшись правом польового офіцера проходити до командного сектора з донесеннями. Його завданням було перевірити, які підрозділи вже отримали наказ про наступ, де перебувають резерви та чи справді Кассіан готується використати весь доступний особовий склад для удару по центральній лінії Альбіону.

Лоррейн не просила Ордена вірити, що її план обов'язково спрацює. Вона попросила його дізнатися, що станеться, якщо план провалиться. Це було важливіше.

Коли вона підійшла до задньої частини табору, перші сонячні промені торкнулися верхівок наметів. Біля складів уже метушилися постачальники. Солдати отримували сухі пайки, маги переносили запечатані контейнери, а кур'єри сідлали коней для доставки наказів на передову.