Глава 17. Жертва

Лоррейн повернулася до табору, коли над Вейрхольмом уже розвиднілося. Дорога від старої часовні забрала більше часу, ніж вона очікувала, а останню частину шляху довелося долати повільніше: після кількох днів облоги навколишні стежки були розбиті кіньми, возами й важкими облоговими машинами. Біля передових застав її впізнали не відразу. Лише коли вона назвала пароль і скинула каптур, вартові розступилися, пропускаючи Чорну королеву до власного війська.

Лоррейн не зупинилася, щоб пояснювати свою відсутність. Вона не могла дозволити собі розкіш спершу розібратися з думками, які привезла із собою, а вже потім згадати про обов’язки. За її відсутності війна не зупинилася. Вейрхольм залишався перед нею - кам’яний, упертий, досі не скорений.

Зовнішні укріплення були в руках Ноктаріума, але це ще не означало перемоги. Едріан віддав їх надто легко, і тепер Лоррейн знала, що ця поступка була частиною його задуму. Він заманив її військо всередину, змусив просуватися туди, де кожен наступний крок коштував дорожче за попередній, а потім залишив вузький коридор для відступу. Він міг спробувати знищити її армію, але натомість дав їй можливість вийти з пастки.

Чому?

Питання повернулося саме тоді, коли Лоррейн побачила над табором ноктаріумські прапори. Вона могла знайти десятки військових пояснень: Едріан зберігав резерви, готував наступний маневр, не хотів витрачати людей на безглузде переслідування або розраховував, що виснажене військо Ноктаріума саме відступить від Вейрхольма. Кожна версія була достатньо правдоподібною, щоб її можна було перевірити.

Але жодна не пояснювала, чому в часовні він дозволив їй піти.

Лоррейн стиснула повіддя й змусила себе відвернутися від цієї думки. Вона не могла дозволити, щоб одна зустріч перетворилася на єдине питання, навколо якого обертатимуться всі її рішення. Едріан залишався королем ворожої держави. Вона залишалася командувачкою Ноктаріума. Між ними стояли армії, загиблі, спалені поселення й накази, які жоден із них не міг просто викреслити з історії.

- Ваша Величносте.

Орден чекав біля командного намету. На його плащі залишилися сліди вчорашнього дощу, а під очима залягли темні тіні. Він, очевидно, не спав усю ніч.

- Доповідайте, - сказала Лоррейн, спішившись.

- Позиції не змінилися. Наші підрозділи утримують захоплені зовнішні укріплення, але просування до внутрішньої частини фортеці залишається обмеженим. Альбіонці не намагаються повернути стіни, проте кожен прохід до цитаделі захищений. Їхні маги досі підтримують бар’єри, а стрільці контролюють відкриті ділянки.

- Втрати?

- Нових масштабних зіткнень не було. Поранених, яких можна було евакуювати, відвели до тилового пункту. Решта підрозділів залишаються на позиціях. Командири чекають ваших розпоряджень.

- Тоді не змушуйте їх чекати довше. Передайте, що до нового наказу ніхто не починає самостійного наступу. Розвідники мають перевірити доступні підходи до внутрішніх укріплень, а маги - доповісти, скільки часу їм потрібно для відновлення сил. Я хочу знати не те, скільки людей ми можемо кинути вперед сьогодні, а скільки залишиться після того, як вони виконають завдання.

Орден кивнув, але не пішов.

- Є ще дещо. Зі столиці надійшов запит. Король хоче отримати ваш особистий звіт про перебіг облоги й причини затримки.

- Він отримав попередні донесення.

- Так. Але тепер вимагає, щоб ви відповіли особисто. І додав, що розмова не повинна стосуватися лише Вейрхольма.

Лоррейн зняла рукавички й поклала їх на край столу.

- Коли надійшов запит?

- Уночі.

Вона зрозуміла, що Кассіан не випадково обрав саме цей час. Він знав, що облога триває, що Лоррейн не може надовго залишити командування й що будь-яка вимога, яка відволікатиме її від фортеці, матиме свою ціну. Проте король рідко діяв без причини, якщо йшлося про особисті накази.

- Підготуйте звіт про поточне становище. Без припущень і без прикрашання втрат. Я сама визначу, що потрібно додати до відповіді.

- А якщо король вимагатиме вашої присутності?

- Тоді він отримає її, коли я зможу залишити фронт, не поставивши під загрозу військо.

Орден нарешті відійшов, а Лоррейн залишилася над картою. Вона розглядала Вейрхольм, намагаючись визначити, де Едріан очікуватиме наступного удару. Якби вона пішла найкоротшим шляхом, то, ймовірно, повторила б саме той маневр, якого він чекав. Якби змінила напрямок, могла б втратити час і дозволити альбіонцям укріпити внутрішні позиції.

Їй потрібен був план, який не залежав би від припущень про наміри Едріана. Потрібні були факти, розвідка й можливість змусити ворога реагувати, а не просто відповідати на його дії.

Лоррейн схилилася над картою й почала віддавати нові накази. Вона не дозволила собі згадувати часовню до самого полудня.

Наступного дня розвідники повідомили про прибуття до альбіонських позицій невеликого супроводу. Спершу донесення було нечітким: кілька вершників, прапор королівського дому, посланці з документами. Проте невдовзі надійшло підтвердження, що серед прибулих була Мілла, королева Альбіону.

Лоррейн вислухала повідомлення, не перебиваючи.