Глава 16. Правда, яку не можна сказати

Після облоги Вейрхольма минуло дев’ять днів, але Лоррейн досі прокидалася серед ночі від звуку каміння, що сипалося з мурів, і приглушених криків людей, яких вона наказувала вести вперед, хоча вже тоді розуміла: за наступним поворотом на них може чекати не перемога, а пастка. Вона звикла до таких ночей. Війна навчила її спати уривками, їсти тоді, коли є можливість, і не дозволяти пам’яті затримуватися на обличчях загиблих довше, ніж потрібно для складання списків. Однак цього разу її непокоїли не самі втрати, хоч їх вистачало, а те, що вона не могла визначити, у який саме момент Едріан перестав намагатися втримати фортецю.

Вейрхольм мав усі підстави стати однією з найкривавіших перемог Альбіону. Його зовнішні мури були укріплені захисними рунами, підступи прострілювалися з двох башт, а внутрішній двір перетворювався на вузький кам’яний коридор, у якому перевага чисельності могла обернутися проти нападника. Лоррейн витратила кілька днів, щоб знайти слабке місце в обороні, і зрештою змусила захисників відступити з першого муру. Коли альбіонці несподівано залишили зовнішні укріплення, вона сприйняла це як шанс, якого не можна було втрачати. Її воїни ввійшли до фортеці, просунулися до внутрішнього двору й майже перерізали шлях до центральних воріт.

А тоді стало зрозуміло, що відступ був надто зручним.

Внутрішні проходи виявилися заздалегідь підготовленими для оборони, а світлові бар’єри розділили її сили саме там, де вузькі переходи не дозволяли швидко перекидати резерви. Якби Едріан наказав замкнути пастку повністю, частина її армії опинилася б між внутрішнім муром і магічною перепоною, без можливості відступити або отримати підкріплення. Натомість у західній частині фортеці залишився прохід, який оборонці могли перекрити за кілька хвилин, але чомусь не перекрили.

Лоррейн помітила його не одразу. Спершу вона вирішила, що це помилка в побудові оборони, потім - що альбіонський командир залишив резерв для контратаки, і лише після того, як її люди почали відходити, побачила, наскільки точно цей коридор відрізнявся від усіх інших шляхів у фортеці. Він був вузьким, незручним і небезпечним, проте достатнім, щоб вивести її військо з внутрішнього двору, якщо відступати швидко й не намагатися забрати із собою те, що вже не можна було врятувати.

Вона скористалася ним.

Вейрхольм залишився в руках Альбіону, а Лоррейн повернулася до свого табору з людьми, яких могла врятувати, і втратами, яких не могла скасувати. У звіті вона зазначила, що противник навмисно створив умови для проникнення вглиб фортеці, після чого використав підготовлені бар’єри й вузькі проходи, щоб зупинити наступ. Це було правдою. Вона не написала лише одного: Едріан міг зробити так, щоб від її війська не залишилося достатньо людей для нового походу.

Це також було правдою, але вже не тією, яку можна було безпечно занести до військового звіту.

Раден Вейр прочитав документ двічі. Він сидів навпроти неї в командирському наметі, поклавши руки на стіл поруч із картою, і не поспішав віддавати папери королівському кур’єрові. Відтоді як Кассіан призначив його спостерігачем, Раден не пропускав жодної можливості нагадати Лоррейн, що його присутність має цілком практичну мету. Він не втручався в кожен наказ і не намагався керувати її військом, проте уважно стежив за рішеннями, які могли видатися королю небажаними.

- Ти вважаєш, що Едріан залишив прохід навмисно? - запитав він.

Лоррейн продовжувала перевіряти донесення про стан поранених, не підводячи голови.

- Я вважаю, що він знав про нього.

- Це не відповідь на моє запитання.

- Тоді сформулюй його так, щоб воно стосувалося того, що я можу довести, а не того, що ти хочеш почути.

Раден відкинувся на спинку стільця, і на його обличчі з’явився вираз людини, яка не образилася, але зробила чергову позначку у власному списку спостережень.

- Король запитуватиме, чому ти не втримала фортецю.

- Я відповім, що противник підготував оборону краще, ніж ми розраховували, і змусив нас увійти до внутрішнього двору на невигідних умовах.

- А якщо він запитає, чому ти вивела звідти стільки людей?

Лоррейн нарешті підвела на нього погляд.

- Тому що я командую армією, Радене. Моя робота полягає не в тому, щоб залишати людей помирати лише заради красивого звіту про те, як далеко ми просунулися перед поразкою.

- Не всі вважатимуть це достатнім поясненням.

- Тоді нехай вони спробують зайняти моє місце.

Він помовчав, після чого зібрав донесення й підвівся. Перед виходом Раден затримався біля полотнища намету, наче збирався додати щось іще, але зрештою обмежився звичайним попередженням про те, що наступного ранку надішле королю повний звіт. Лоррейн не заперечувала. Вона давно зрозуміла, що спроби приховати від Кассіана кожну незручну подробицю лише змушують його шукати приховане там, де його могло й не бути.

Коли намет спорожнів, вона знову розгорнула карту Вейрхольма. Її погляд зупинився на західному проході, позначеному тонкою чорною лінією. Вона могла б знайти десятки пояснень тому, що сталося: Едріан розраховував зберегти власні сили, хотів змусити її відступити без виснажливої контратаки або залишив можливість для переговорів, які поки що не мали жодного сенсу. Можливо, він просто знав, що повне знищення її війська змусить Кассіана кинути на фронт нові полки, а отже, продовжить війну, якої сам не прагнув завершувати ціною спустошення власних земель.