Глава 15. Осада

Лоррейн повернулася до Ноктаріума перед світанком, коли над східними мурами столиці ще трималася нічна імла, а вартові на воротах уже змінювалися після довгого чергування. Вона в'їхала без супроводу, у запиленому плащі, з дорожньою втомою в плечах і відчуттям, ніби залишила частину себе по той бік кордону. Каплиця, свічка на кам'яному вівтарі, погляд Едріана й питання, на яке вона так і не отримала відповіді, вперто поверталися в пам'ять. Лоррейн наказала собі думати про інше. Вона не знайшла зниклих розвідників, не отримала певних відомостей про пересування Альбіону й не могла дозволити собі перетворити одну випадкову зустріч на пояснення всього, чого не розуміла.

Біля внутрішніх воріт на неї чекав Раден.

- Ви повернулися раніше, ніж я очікував, - сказав він, коли вона спішилася.

- Ти очікував, що я не повернуся?

- Я очікував, що ви знайдете причину затриматися.

- Причин було достатньо.

Раден поглянув на її плащ, на бруд уздовж чобіт, на подряпину біля зап'ястя, якої не було, коли вона залишала фортецю. Він нічого не запитав про неї, і це мовчання дратувало Лоррейн більше, ніж пряме звинувачення.

- Король знає, що ви перетнули кордон, - повідомив він.

Вона повільно повернула до нього голову.

- Ти вже доповів?

- Я повідомив, що ви залишили фортецю без наказу, вирушили до прикордонної дороги й не повернулися у визначений час. Коли стало зрозуміло, що ви перетнули межу, я не мав права приховувати це від короля.

- Ти виконав свої обов'язки.

- Не схоже, що ви задоволені.

- Я не зобов'язана бути задоволеною.

Вона віддала поводи конюху й рушила до палацу. Раден пішов поруч, не намагаючись нав'язати розмову, доки вони не дісталися сходів, що вели до військового крила.

- Ви знайшли те, що шукали? - запитав він.

- Ні.

- Тоді навіщо ризикували?

Лоррейн зупинилася на сходинці й подивилася на нього зверху вниз.

- Тому що не всі відповіді можна отримати, сидячи біля карти.

- Але деякі питання краще залишити без відповіді, ніж заради них ризикувати командувачкою армії.

- Якщо колись станеш командувачем, зможеш пояснити це своїм людям. Поки що пояснювати їм, чому вони мають помирати через неперевірені припущення, доводиться мені.

Вона продовжила підйом. Раден більше не заперечував, однак його мовчання не означало згоди. Він залишався очима Кассіана, і Лоррейн чудово розуміла, що відтепер кожне її рішення розглядатимуть не лише як військовий хід, а й як доказ того, наскільки надійно король досі тримає її під контролем.

У залі військових нарад на неї вже чекали.

Кассіан стояв біля великої карти західного кордону. На столі лежали донесення, кілька листів із королівськими печатками й невелика дерев'яна фігура, якою позначали рухомі резерви. Він не обернувся, коли Лоррейн увійшла, але вона помітила, як його пальці затрималися на краю карти.

- Ти перетнула кордон, - сказав він. - Без дозволу.

- Так.

Кассіан нарешті подивився на неї.

- Ти навіть не спробуєш пояснити?

- Я відправила двох розвідників перевірити переміщення альбіонських військ. Вони не повернулися. Пошукова група знайшла сліди сутички, кров і покинуте багаття, але не знайшла тіл. Я вирушила перевірити місце зникнення й визначити, чи готують альбіонці операцію проти наших шляхів постачання.

- І визначила?

- Ні. Даних недостатньо.

Кассіан повільно відсунув одне з донесень.

- Ти ризикувала власним життям заради відомостей, які могла отримати від іншого загону.

- Інший загін міг загинути з тієї самої причини.

- А ти, звісно, незамінна.

- Ні. Але я знала, що шукаю, і могла оцінити ризик на місці.

- Ти знала, що шукаєш, - повторив він. - І все одно повернулася ні з чим.

Лоррейн не відповіла. Вона могла сказати, що побачила альбіонський патруль, знайшла позначки на деревах і дісталася старої каплиці. Могла розповісти про слабкий слід світлої магії, про свічку й про Едріана, який не підняв тривогу, хоча мав усі підстави затримати її. Але кожна подробиця відкривала б нове запитання, а будь-яка відповідь давала б Кассіану ще одну можливість використати її рішення проти неї.

Тому вона промовчала.

Кассіан сприйняв це мовчання як виклик, хоча не міг знати, що саме вона приховує.

- Ти забуваєш, кому служиш.

- Ні.

- Тоді наступного разу згадай про це до того, як вирішиш, що королівські накази не стосуються тебе.

- Якщо ти хочеш, щоб я виконувала накази, став переді мною завдання, яке можна виконати.

На обличчі Кассіана з'явилася ледь помітна усмішка.

- Чудово. Саме заради цього я тебе й викликав.