Глава 14. Зустріч у каплиці

Після падіння Дорнхейма минуло майже три тижні, але Лоррейн так і не звикла до нового розташування фронту. Альбіон не поспішав просуватися вглиб Ноктаріума, натомість його загони з'являлися на дорогах, які не мали очевидного стратегічного значення, а потім зникали, не вступивши в бій. Розвідка повідомляла про переміщення піхоти на північному заході, кінні патрулі бачили на старому тракті, а сигнальні вогні кілька ночей поспіль спалахували в місцевості, де не залишилося жодного діючого альбіонського укріплення.

Кожне донесення окремо здавалося незначним. Разом вони складали картину, яку Лоррейн не могла пояснити.

Вона розклала на столі три карти, зіставивши позначки розвідників із маршрутами постачання та місцями, де ще до падіння Дорнхейма проходили старі прикордонні дороги. Якщо альбіонці готували новий наступ, їм було б вигідніше зосередити сили ближче до головного тракту. Якщо ж вони збиралися відрізати ноктаріумські гарнізони від постачання, сигнальні вогні мали б з'являтися вздовж доріг, якими можна було провести обоз. Але вогні спалахували осторонь від обох маршрутів.

- Вони хочуть, щоб ми дивилися на захід, - сказала Лоррейн.

Раден Вейр стояв біля протилежного краю столу, склавши руки за спиною.

- Або ви хочете бачити в цьому задум, бо не маєте достатньо відомостей.

- Це теж можливо. Саме тому я не збираюся пересувати війська через три непідтверджені донесення.

Вона прибрала з карти позначку резервного загону, який уже пропонували відправити до старого тракту. Якби Альбіон справді готував наступ, передчасне переміщення резерву послабило б східні підступи до Дорнхейма. Якби ж сигнальні вогні були приманкою, ворог отримав би саме те, чого прагнув: змусив би її відкрити напрямок, який досі залишався захищеним.

- Спершу перевіримо дорогу, - вирішила вона. - Двоє людей, без магічного зв'язку й без гербів. Вони не наближатимуться до жодного укріплення. Мені потрібні не припущення про чисельність альбіонської армії, а три відповіді: чи використовують вони старий тракт, звідки подають сигнали й чи є там сліди руху постачання.

- Якщо їх помітять?

- Вони відходять. Не вступають у бій і не намагаються завершити завдання за будь-яку ціну.

- А якщо не повернуться?

Лоррейн підняла на нього погляд.

- Тоді ми знатимемо, що цей напрямок небезпечніший, ніж здається.

Розвідники вирушили ще до світанку. Їм дали час повернутися до наступного вечора, а на випадок затримки визначили місце, де вони мали залишити умовний знак. Це не гарантувало безпеки, проте дозволяло відрізнити звичайне запізнення від ситуації, коли маршрут було перервано.

До вечора наступного дня умовного знака не з'явилося.

Лоррейн не стала одразу оголошувати людей зниклими. Вона наказала перевірити найближчі підходи до кордону й почекати ще кілька годин, але до світанку розвідники так і не повернулися. Жодного сигналу, жодної звістки від місцевих провідників. Наче двоє досвідчених людей просто зникли з карти.

Вона могла відправити великий пошуковий загін, але тоді ризикувала повторити чужу помилку: ввести людей на маршрут, якого, можливо, саме й чекали альбіонці. Тому для першої перевірки обрала шістьох бійців, наказавши їм не перетинати кордон і не переслідувати жодного сліду на ворожій території. Вони мали дійти до останнього відомого місця, оглянути підходи й повернутися з усім, що вдасться встановити.

Група повернулася по обіді. Її командир поклав перед Лоррейн загорнуту тканину. Це була частина плаща одного зі зниклих розвідників, розірвана не по шву, а так, ніби її зачепили об гострий камінь або край зброї. На тканині темніли кілька крапель засохлої крові.

- Де знайшли?

- Біля старої дороги. Приблизно за пів милі від місця, де вони востаннє мали залишити знак.

- Сліди?

- Два коні підійшли до дороги з півночі. Далі є сліди боротьби: збита трава, зламана гілка, кров. Але відбитків достатньо лише для того, щоб сказати, що там було щонайменше троє людей. Можливо, більше. Кам'яниста ділянка починається за кілька десятків кроків, і далі сліди губляться.

- Тіла?

- Немає. Зброї теж.

- Сліди волочіння?

- Ми знайшли один нечіткий слід, але не можемо сказати, чи тягнули пораненого, чи то кінь пройшов боком. Ми не стали йти далі.

Лоррейн повільно кивнула. На перший погляд, розвідники могли натрапити на патруль. Бій, кров, відсутність тіл - усе це узгоджувалося із захопленням у полон. Але надто багато деталей залишалися невизначеними, а жодна не пояснювала, чому сліди обривалися саме на кам'янистій ділянці.

- Сигнальні вогні? - запитала вона.

- Не бачили. Проте знайшли місце, де нещодавно горіло багаття. Попіл холодний, але його не могло занести снігом чи дощем. Хтось стояв там уночі.

- Скільки людей?

- Не визначили. Ґрунт твердий, а вогнище розпалили на старому камені.

Лоррейн відпустила групу й залишила на столі тільки фрагмент плаща та карту. Раден підійшов ближче.

- Тепер у нас є підтвердження, що там була сутичка.