Глава 12. Перелом

Перший удар прийшов не туди, де його чекали. Саме це Лоррейн зрозуміла ще до світанку. Вона стояла на північній стіні Дорнхейма й дивилася, як у долині спалахують перші вогні. Їх було забагато для звичайного розвідувального загону і замало для повномасштабного штурму. Вогні рухалися нерівними лініями, зникали за пагорбами, знову з'являлися на відкритих ділянках. Частина була надто яскравою - магічні смолоскипи Альбіону. Інші світили слабше, наче звичайні факели.

Лоррейн не відривала погляду від долини.

- Скільки?

Орден стояв за кілька кроків від неї, тримаючи в руках сувій із донесеннями.

- Щонайменше дві тисячі. Можливо, дві з половиною.

- Можливо?

- Вони не дають нам порахувати.

- Значить, саме цього й хочуть.

Орден мовчки кивнув.

Це був перший ранок після того, як альбіонські сили почали стягуватися до Дорнхейма. Лоррейн ще не знала справжнього масштабу задуму Едріана. Вона знала лише одне: король Альбіону не привів таку армію до фортеці заради демонстрації сили.

Але якщо він збирався атакувати, виникало питання: чому його основні сили досі не показали себе?

На обрії займався світанок. Сіре небо поступово світлішало, і разом із ним долина відкривала свої таємниці. Альбіонські війська справді були там. Піхота, кіннота, кілька магічних гармат. Їхні прапори виднілися над колонами.

Але чогось не вистачало. Лоррейн повільно примружилася. Вона не бачила обозу. Для армії такого розміру це було дивно.

- Де їхні постачання?

Орден переглянув донесення.

- Ми не знайшли.

- Отже, вони не збираються довго стояти тут.

- Або обоз іде іншим маршрутом.

- Саме так, - вона спустилася зі стіни. - Підніміть резерв.

- Весь?

- Третину.

Орден на мить затримав на ній погляд.

- Ваша Величносте...

- Якщо я помиляюся, ми не можемо залишити Дорнхейм без резерву. Якщо не помиляюся - він нам знадобиться ще більше.

- А головний удар?

- Ми його ще не бачимо.

Вона знала, що Едріан саме цього й добивається. Щоб вона дивилася туди, куди він хоче.

До полудня перший штурм почався. Альбіонська піхота рушила до південного схилу.

Лоррейн спостерігала за ними з верхньої галереї.

- Вогонь.

Магічні гармати Дорнхейма загриміли майже одночасно. Світло зустрілося з тінню. Перший ряд альбіонців зупинився. Захисні куполи спалахнули над ними, поглинаючи частину ударів. За ними рухалися наступні загони.

Вони йшли повільно. Занадто повільно.

- Не витрачають сил, - сказав Орден.

- Ні.

- Але люди гинуть.

Лоррейн не відповіла. Вона бачила, як один із куполів тріснув. Магічна хвиля пройшла крізь перші ряди. Кілька солдатів упали. Альбіонці не зупинилися.

Через десять хвилин вони відступили. Без штурму. Без спроби дістатися до воріт. Просто відійшли на попередню позицію.

- Що це було? - запитав Орден.

Лоррейн дивилася їм услід.

- Вимірювання.

- Чого?

- Нас.

Вона відійшла від бійниці.

- Скільки людей ми перекинули на південну стіну?

- Майже двісті.

- Скільки з резерву?

- Сто двадцять.

Лоррейн стиснула пальці. Едріан не штурмував Дорнхейм. Він змушував її показувати, де стоять її люди.

Наступного удару вона чекала з півночі. Він прийшов із заходу. Цього разу альбіонці атакували західний яр. Там, де стіна була нижчою, але захищалася природним схилом і двома магічними вежами.

Лоррейн не відразу перекинула туди резерв. Вона чекала. Атака тривала двадцять хвилин. Потім альбіонці відступили. Знову без спроби прориву.

Лоррейн дивилася на поле бою, і поступово в її голові складалася картина. Едріан не намагався взяти фортецю. Принаймні поки що. Він вивчав її. Вивчав гарнізон. Вивчав час реакції. Вивчав те, скільки людей вона готова перекинути з однієї ділянки на іншу.

А отже, справжній удар ще попереду.

Увечері Лоррейн наказала повернути частину резерву до центральних укріплень. Не всіх. Тільки тих, кого вона встигла використати. Вона не знала, що саме побачив Едріан цього дня.

Але була впевнена в одному: він отримав більше інформації, ніж хотів показати.

Перший день закінчився без прориву. Але Дорнхейм уже почав воювати не лише зі зброєю. Він почав воювати з чужим планом.

Другий день почався ще до сходу сонця. Цього разу Альбіон ударив одразу в трьох місцях. Південний схил. Західний яр. Стара дорога до північних воріт. Три атаки. Три різні напрямки. Жодна не була достатньо сильною для прориву.