Глава 11. Ціна ходу

До Дорнхейма вони повернулися вже після заходу сонця. Не тріумфально. Не як армія, що щойно перемогла.

Колони входили через північні ворота повільно, майже без звичних криків, наказів і гуркоту возів. Поранених везли першими. За ними йшли підрозділи, які залишалися боєздатними. Решта солдатів поверталася мовчки, несучи на собі втому цілого дня.

Лоррейн їхала попереду. Її кінь був забруднений у багнюці до живота, на чорному плащі залишилися сліди від магічного пилу, а на рукавичці засохла кров, яка не належала їй. Вона не зняла її. Не зараз.

Вона ще пам'ятала міст. Перший вибух. Другий. Каміння, яке летіло у воду. Світловий бар'єр, що накрив інженерів Альбіону. І три батальйони, які Едріан поставив перед її гарматами. Лоррейн не знала їхньої точної чисельності. Але знала достатньо. Вони втратили надто багато для звичайної атаки. І надто мало для атаки, яку справді хотіли завершити перемогою.

Саме це не давало їй спокою. Едріан не хотів узяти Дорнхейм сьогодні. Він хотів змусити її показати, як вона його захищатиме. І майже змусив.

Біля штабу її вже чекав Орден.

- Доповідь готова.

- Втрати?

- Остаточні ще рахують.

- Те, що знаємо зараз.

Орден розгорнув планшет із донесеннями.

- Двадцять сім загиблих біля мосту. Сорок один поранений. Частина важких. По інших підрозділах - ще шістнадцять загиблих і трохи більше сорока поранених.

Лоррейн зняла рукавичку.

- Разом?

- Сорок три загиблих. П'ятдесят вісім поранених.

Вона кивнула.

- Третій полк?

- Найменше втрат.

- Скільки?

- Дев'ять загиблих. Двадцять два поранених.

Лоррейн на мить заплющила очі. Дев'ять. Після Равенхольда вона вже не могла чути такі цифри як статистику.

- Імена мені принесуть до ранку.

Орден не став перепитувати. Він знав її достатньо давно, щоб розуміти: якщо Лоррейн вимагала імена, то жодна цифра вже не залишиться просто цифрою.

- Міст?

- Прохід зберігається, але використовувати його у звичайному режимі небезпечно. Потрібен ремонт. Якщо Альбіон спробує повторити удар, друга атака може зруйнувати конструкцію.

- Скільки часу?

- Якщо працювати вночі - два дні. Можливо, три.

Лоррейн підійшла до столу. На карті Дорнхейм виглядав майже так само, як зранку. Три дороги. Три напрямки. Та сама фортеця. Той самий міст. Тільки тепер одна лінія постачання стала слабшою.

- Альбіон відступив далеко?

- Ні. Вони закріпилися на висотах.

- Значить, не пішли назад до основного табору.

- Ні.

Лоррейн провела пальцем по карті.

- Едріан залишився.

Орден нічого не відповів.

- Він не став би тримати передові позиції тільки для того, щоб прикрити відступ.

- Ви думаєте, буде другий удар?

- Не сьогодні.

- Чому?

Вона подивилася на пошкоджений міст на карті.

- Бо сьогодні він отримав достатньо інформації.

Орден насупився.

- Про нас?

- Про мене.

Це прозвучало спокійніше, ніж вона почувалася. Лоррейн відсунула карту.

- Він перевіряв, скільки резерву я триматиму біля південного сектора. Скільки артилерії відкрию. Наскільки швидко перекину кінноту. І чи залишу Дорнхейм безпосередньо під час атаки.

- І що він дізнався?

- Більше, ніж мені хотілося б.

Орден мовчав. Потім обережно запитав:

- А ви?

Лоррейн підняла на нього очі.

- Що я дізналася?

- Так.

Вона подумала.

- Що він готовий платити своїми людьми за кілька годин переваги.

Орден не відповів.

- І що він не ставить на один хід усе одразу, - додала вона. - Він залишив достатньо сил, щоб відійти, коли зрозумів, що міст не впаде.

- Ви вважаєте це перемогою?

- Ні.

- Поразкою?

- Теж ні.

Вона взяла з краю столу чорну фішку, яку хтось залишив біля карти. Поставила її на Дорнхейм.

- Це був обмін.

- На що?

- На інформацію, Лоррейн дивилася на фішку. - Він віддав людей, щоб отримати її.

- А ми?

- Ми віддали людей, щоб не дозволити йому отримати все.

Орден зітхнув.

- Гарна війна.