Глава 8. Перемир'я на одну ніч

Перший день походу минув без бою.

Армія Альбіону рухалася на схід, але не трималася однієї дороги. Едріан від самого початку розділив сили на кілька колон, залишивши між ними достатню відстань, щоб ноктаріумська розвідка не могла визначити їхню справжню чисельність за одним спостереженням.

Основна колона йшла дорогою до Дорнхейма. Вона мала виглядати найважливішою і водночас достатньо повільною, щоб привернути увагу ноктаріумських розвідників. Західна група рухалася іншим маршрутом, ближче до лісистих схилів, а кіннота час від часу змінювала напрямок, залишаючи сліди там, де її не мало бути.

Едріан не збирався одразу брати Дорнхейм в облогу. Його метою було змусити Ноктаріум перекинути частину сил туди, де їх можна буде відрізати від основної армії.

Після захоплення Равенхольду та перевалу лінія фронту змінилася. Тепер Дорнхейм став вузлом, через який проходили дороги до північних гарнізонів Ноктаріума. Якщо Альбіону вдасться перерізати постачання, Ноктаріуму доведеться або посилювати фортецю, або послаблювати інші напрямки.

Едріан розраховував саме на цей вибір. Він знав, що Лоррейн теж це розуміє. Саме тому перші два дні він не поспішав.

На другий день до полудня передова колона зупинилася біля невеликої річки. Вода вже вкрилася тонкою кригою, а над берегом висів низький туман.

Едріан стояв біля коня, коли до нього підійшов розвідник.

- Ваша Величносте.

- Доповідай.

- Ноктаріумські вершники. Північний схил. Четверо, можливо, більше, але решта тримаються за лінією дерев.

- Відстань?

- Близько півтори милі.

- Вони нас бачать?

- Частково.

- Добре.

Розвідник на мить замовк.

- Добре?

Едріан подивився на нього.

- Якщо вони бачать нас, значить, ми можемо вирішувати, що саме вони побачать, - він повернувся до Ардена, який саме підійшов до карти. -  Вони вже тут.

- Швидше, ніж ми очікували.

- Ні. Саме так, як я очікував.

Арден розгорнув карту на сідлі.

- Вони перевіряють нашу чисельність.

- І намагаються зрозуміти, яка колона головна.

- А ми дамо їм відповідь?

- Дамо кілька.

Арден посміхнувся.

- Лоррейн.

Едріан перевів на нього погляд.

- Що?

- Якщо вона командує розвідкою, вона не повірить у жодну з них.

- Знаю.

- Тоді навіщо?

Едріан провів пальцем по карті.

- Тому що мені не потрібно, щоб вона повірила. Мені потрібно, щоб її змусили реагувати її власні командири.

Арден кілька секунд дивився на карту.

- Ви хочете створити між ними різні припущення.

- Саме так.

- І коли вони почнуть сперечатися, де наш головний удар...

- Ми вже будемо в іншому місці.

Того ж дня Лоррейн отримала перше донесення про рух Альбіону. Вона стояла над картою в польовому штабі, коли розвідник поклав перед нею кілька аркушів.

- Основна колона рухається до Дорнхейма, - сказав він. - Близько двох тисяч людей, якщо судити з довжини сліду.

- А західна?

- Приблизно шістсот.

- Кіннота?

- Не можемо визначити.

Лоррейн провела пальцем по карті.

- Можемо.

Розвідник здивовано подивився на неї. Вона показала на вузьку ділянку між двома схилами.

- Тут вони залишили сліди коней.

- Ми їх бачили.

- Ні. Ви бачили сліди.

Вона нахилилася ближче.

- Якщо це справжня кіннота, вона рухалася б швидше й не проходила б одним і тим самим маршрутом. Тут вони залишили надто багато слідів на однаковій відстані.

- Кілька вершників для імітації.

- Саме так.

Лоррейн випросталася.

- Едріан не веде кінноту на перевал.

- Тоді де вона?

- Там, де ми її не шукаємо, - вона перевела погляд на іншу ділянку карти. - Передайте командуванню Дорнхейма, щоб не перекидали резерв із північної дороги.

- Але якщо Альбіон справді піде на фортецю?

- Тоді резерв знадобиться там.

- А якщо це приманка?

Лоррейн подивилася на нього.

- Тоді Едріан буде задоволений, якщо ми зробимо саме те, чого він очікує.

Розвідник кивнув. Коли він вийшов, Лоррейн ще довго залишалася над картою. Вона знала стиль Едріана. Не його плани. Не наступний наказ. Саме стиль.