Глава 6. Зміна

Наступного ранку Лоррейн повернулася до головного табору ще до сходу сонця.

Нічна розвідка завершилася без втрат, але її наслідки вже відчувалися в таборі. Загін, який вона вела до західного коридору, привіз не здобуту територію і не полонених, а значно важливішу для війни інформацію: Альбіон знав про спроби Ноктаріума перевірити цей напрямок, старі маршрути більше не можна було вважати безпечними, а розташування частини світлових вузлів, які ще кілька днів тому прикривали західний підхід, змінилося.

- Західний коридор більше не придатний для прихованого проходу великих груп, - сказала Лоррейн, розгортаючи карту. - Альбіонці перенесли частину патрулів на північ. Старі позначки на місцевості також можуть бути зняті або змінені.

Орден нахилився над картою.

- Ви впевнені?

- У достатній мірі.

- А світлові вузли?

- Не всі ми побачили. Але ті, що діяли біля старої сторожової вежі, вже не там, де були на попередній карті.

- Отже, вони перебудовують оборону.

- Після Равенхольду - так.

Орден провів пальцем уздовж західного схилу.

- І король Альбіону був там.

Лоррейн на мить затримала погляд на карті.

- Він перевіряв цей напрямок ще до нашого прибуття.

- Або прибув через нас.

- Не роби з припущення факту.

Орден кивнув.

- Добре.

Лоррейн згорнула карту.

- Передай командирам: західний коридор тимчасово закрити для великих розвідувальних груп. Якщо знадобиться повторна перевірка, підемо іншим маршрутом.

- А що з кинджалом?

Вона подивилася на нього.

- Яким чином це впливає на карту?

- Ніяким. Але впливає на мене.

Лоррейн ледь помітно всміхнулася. З Орденом у неї були все ж таки теплі стосунки. Він її права рука.

- Він повернув мені мою зброю.

- Саме це мене й непокоїть.

- Мене теж.

Орден помовчав.

- Ви думаєте, він залишив його там навмисно?

- Я думаю, що вчора ми отримали занадто багато відповідей, щоб повірити в випадковість, і занадто мало, щоб знати, що саме вони означають.

- А якщо це була пастка?

- Тоді ми вже в неї потрапили.

- Але не втратили людей.

- Саме тому я не називаю це пасткою.

Орден уважно подивився на неї.

- Тоді що це було?

Лоррейн перевела погляд на темний обрій за табором.

- Розвідка.

- Наша?

- Обох сторін.

Після доповіді вона перевірила загін.

Усі п'ятдесят людей повернулися. Двоє мали незначні порізи після сутички біля сторожової вежі, ще один отримав забій руки, коли відступали через кам'янистий схил. Жодного загиблого.

Для розвідувальної операції це був хороший результат.

Але тепер Лоррейн знала, що наступного разу цей маршрут може коштувати їм значно дорожче. Альбіонці вже знали, що Ноктаріум цікавиться західним коридором, а отже, повторити вчорашній маневр двічі було б помилкою.

Вона передала поранених польовим лікарям і наказала змінити варту на західному периметрі. Тільки після цього повернулася до командного намету.

На столі чекали донесення. Три звіти про стан полків. Два - про запаси магічних кристалів. Один - про втрати за останній бій.

Лоррейн узяла останній.

Загальну кількість втрат вона вже знала. Після повернення з перевалу їй доповіли про тридцять одного загиблого в Третьому полку, сорок сім поранених і кількох зниклих безвісти, яких ще не встигли знайти серед відступаючих підрозділів. Для командного штабу цього було достатньо, щоб оцінити стан полку й визначити, скільки людей він зможе виставити в наступному бою.

Але тепер перед нею лежав інший документ. Не коротке донесення командира. Повний іменний список. Лоррейн перегорнула першу сторінку.

Томас Рейн, двадцять років. Піхотинець. Загинув під час відступу біля кам'яної гряди. Мати - Еліза Рейн. Село Мейр.

Вона затримала погляд на рядку. Потім перегорнула сторінку далі.

Гаррет Вольф, тридцять два роки. Другий щит. Загинув під час флангового удару. Дружина - Марта Вольф. Двоє дітей.

Ще один.

Ерік Дан, двадцять сім років. Магічний щитник.

Ще.

Роберт Сейн, сорок один рік...

Тридцять один.

Цифру вона знала ще вчора. Тепер у неї з'явилися імена.

Лоррейн повільно поклала перо.

Колись вона читала такі звіти наприкінці кожної кампанії й бачила насамперед цифри: скільки втрачено, скільки залишилося, скільки потрібно поповнити. Числа були зручними, бо не вимагали уявляти обличчя. Вони дозволяли командиру приймати наступний наказ, не зупиняючись над кожним попереднім.