Розділ 16 «Вони повернулися»

— Логане, зачекай.

Голос Скарлетт змусив його зупинитися ще до того, як він устиг зробити наступний крок у бік лісу.

Він стояв на краю стежки, вдивляючись між деревами. Ще кілька секунд тому йому здавалося , що він бачить там чийсь силует. Тепер на тому місці не було нічого, крім тіней від гілок та папороті, що ледь погойдувалися від вітру.

Логан повільно вдихнув, намагаючись знову вловити запах.

Нічого.

Чужий слід зник так само раптово, як і з'явився.

— Ти впевнений що там хтось був? — Запита Раян, підійшовши ближче.

— Я бачив рух.

— Люди тут гуляють. Можливо, просто хтось відійшов від стежки.

— Можливо, — Погодився Логан. — Але я відчув той самий запах.

Раян перестав посміхатись.

Скарлетт перевела погляд з Логана на темний ліс.

— Ти маєш на увазі, запах тих трьох вовків?

— Так.

На кілька секунд між ними запала тиша. Позаду долинали голоса Ноа, Мії, Емми та Олівера які ще не розуміли, чому друзі зупинилися. Звичайний літній день тривав, люди гуляли парком, діти бігали доріжками, в сонце освітлювало верхівки дерев.

І все ж тепер Логан не міг позбавитись відчуття,що за ними справді спостерігали.

— Потрібно перевірити, — промовила Скарлетт.

— Ні, — одразу відповів Раян.

Вона різко повернулася до нього.

— Я ще навіть не сказала, що збираюся робити.

— Тобі й не потрібно. Я знаю цей вираз обличчя.

— Раяне, я вже можу нормально ходити.

— Я бачу.

— І бігати можу.

— Недовго.

— Я не збираюсь бігти марафон!

—  А я не збираюся пояснювати Тату, чому ти знову пошкодила ногу, бо вирішила кинутись за ворожими вовками.

Скарлетт стиснула губи.

— Я не збиралась кидатись за ними.

Раян подивився на неї.

Вона витримала його погляд приблизно дві секунди, після чого роздратовано відвернулась.

— Гаразд. Можливо, трохи збиралась.

— От бачиш.

Логан не втручався в їхню суперечку. Він дивився на ліс і намагався зрозуміти, чому запах зник так швидко. Якби незнайомець просто стояв за деревами, його слід мав би залишитися на кілька діб, так як сильного вітру сьогодні не було.

Але тепер повітря здавалося чистим.

Надто чистим.

— Ми не підемо далеко, — сказав він нарешті.— Просто перевірено найбільшу ділянку. Якщо нікого нема повернемося.

Раян перевів на нього погляд.

— В якщо хтось буде?

— То не будемо наближатись без потреби звісно.

— Ти зараз це серйозно обіцяєш?

— Так.

— Тоді я піду з тобою.

— І я теж, — одразу сказала Скарлетт дивлячись на хлопців.

— Ти залишишся з іншими.

— Ні.

— Скарлетт…

— Райане, я не збираюся сидіти на лавці й чекати, поки ви повернетеся з черговою загадковою знахідкою. Якщо чужі вовки знову прийшли на нашу територію, я маю знати, що відбувається.

— Це не наша територія, — нагадав Райан. — Ми зараз у громадському парку, і саме тому я не хочу влаштовувати тут перетворення або погоню.

— Я й не пропонувала перетворюватися.

— Ти ще не встигла.

Логан мало не засміявся, але вчасно стримався. Скарлетт кинула на нього попереджувальний погляд.

— Навіть не думай.

— Я нічого не сказав.

— Тобі й не потрібно.

Райан потер перенісся.

Позаду до них нарешті підійшли решта друзів. Мія першою помітила, що щось сталося.

— Чому ви зупинилися?

— Логан відчув чужий запах, — пояснив Райан. — Можливо, ті вовки знову тут.

Ноа одразу перестав жартувати. Олівер, який ішов поруч з Еммою, відпустив її руку й прислухався до лісу. Емма заплющила очі, намагаючись розібрати запахи, що долинали з різних боків.

— Я теж щось відчуваю, — сказала вона за мить. — Дуже слабко. Але це не хтось із наших.

— З якого боку? — запитав Олівер.

Емма показала на дерева праворуч від стежки.

— Звідти. Хоча запах майже зник.

Тінь, який ішов неподалік від Логана, раптом підняв голову. Його вуха насторожилися, а погляд зафіксувався на темному проміжку між соснами. Він не загарчав, проте вся його постава змінилася: вовк завмер, прислухаючись до чогось, чого людина могла б і не помітити.

Логан поглянув на нього.

— Ти теж їх відчуваєш?

Тінь коротко видихнув крізь ніс і ступив уперед.

— Треба перевірити, — сказала Скарлетт.

— Ні, — одразу відповів Райан.

Вона повернулася до брата.

— Я ще нічого не зробила.

— Але вже збираєшся. Я тебе знаю.

— Я можу нормально ходити.

— І я радий, що твоя нога нарешті загоїлася. Саме тому не хочу, щоб ти знову її пошкодила, погнавшись за незнайомими вовками.

— Я не збираюся за ними гнатися!

Райан красномовно подивився на неї.

— Добре, — невдоволено додала Скарлетт. — Можливо, трохи збиралася.

Ноа ледь помітно усміхнувся.

— Принаймні вона чесна.

— А ти можеш не коментувати кожну нашу розмову? — запитала Скарлетт.

— Можу. Але тоді вам буде нудно.

— Ми якось переживемо.

Мія стала поруч із подругою.

— Райане, ми всі підемо разом. Якщо там справді чужинці, краще не розділятися.

Олівер кивнув.

— Згоден. Ми перевіримо найближчу ділянку, але не наближатимемося до них без потреби.

Емма погладила Тінь по шиї. Вовк не відводив погляду від дерев.

— І якщо відчуємо, що вони близько, одразу повернемося, — додала вона.

Райан перевів погляд з одного на іншого. Схоже, він уже зрозумів, що відправити всю компанію назад не вийде.

— Гаразд. Але слухайте уважно. Ми залишаємося разом, не перетворюємося й не починаємо погоню. Якщо побачимо їх, зупиняємося. Ніхто не робить різких рухів і не намагається підійти ближче.

— Домовилися, — відповів Логан.

Решта кивнула.

— Тоді ходімо, — сказав Райан.

Вони звернули з широкої паркової доріжки на вузьку стежку, що вела поміж дерев. Шум міста поступово залишився позаду. Тепер було чути лише шелест листя, дзюрчання води десь унизу та їхні кроки по сухій хвої.