Розділ 15 — «Звичайний день?»

За останній тиждень Ешвуд устиг повернутися до звичного літнього ритму. Дощі нарешті відступили, ранки стали теплішими, а сонце дедалі частіше затримувалося над містом до самого вечора. На головній вулиці знову було людно, з відчинених вікон кав’ярень лунала музика, а біля невеликої пекарні щодня збиралася черга за свіжою випічкою.

Здавалося, життя вирішило нагадати всім, що літо ще далеко не закінчилося.

І цього разу молоді вовки не збиралися витрачати весь день на пошуки чужих слідів.

Принаймні так стверджував Ноа.

— Оголошую офіційний день без загадок, небезпеки й підозрілих предметів, знайдених під деревами, — урочисто заявив він, коли вся компанія зібралася біля бази. — Сьогодні ми займаємося виключно важливими справами: їмо, гуляємо й дратуємо одне одного.

— Останнім ти займаєшся щодня, — зауважив Райан.

— Саме тому я маю великий досвід.

— Тоді використай його й спробуй хоча б п’ять хвилин не говорити.

Ноа подивився на нього з удаваним жахом.

— П’ять хвилин? Райане, ти хочеш, щоб я втратив себе як особистість?

Мія розсміялася, а Емма яка стояла поруч із нею, похитала головою.

— Я досі не розумію, як ти його терпиш.

— Я не терплю, — відповів Райан. — Я просто сподіваюся, що одного дня він витратить усі слова й нарешті замовкне.

— Тоді тобі доведеться чекати вічно, — сказав Ноа. — У мене необмежений запас.

Логан стояв трохи осторонь, тримаючи в руках повідець Тіні. Вовченя за останні тижні помітно підріс: лапи стали довшими, морда витягнулася, а в рухах з’явилося більше впевненості. Він уже не здавався маленьким цуценям, яке колись умістилося в Емілі на руках, хоча все ще мав звичку радісно крутитися на місці, коли бачив знайомих.

Зараз Тінь обнюхував кросівки Ноа.

— Ей, — обурився той, відступаючи. — Твій ручний вовк щойно перевірив, чи я їстівний.

— І який результат? — запитала Мія.

— Судячи з його виразу морди, він розчарований.

Тінь чхнув, наче підтверджуючи його слова.

Усі засміялися.

— Бачиш? — сказав Логан. — Навіть він не вважає тебе серйозною загрозою.

— Це тому, що він ще молодий і наївний. Я зачарую його своєю особистістю.

Ноа присів і простягнув руку. Тінь спочатку понюхав його пальці, а потім раптом лизнув по долоні.

— Ось! — Ноа випростався й переможно підняв руку. — Ми порозумілися.

— Він просто думає, що в тебе щось залишилося від сніданку, — пояснив Райан.

— Не руйнуй момент.

Скарлетт вийшла з будинку останньою.

На ній були темні джинсові шорти, світла футболка й розстебнута сорочка, рукави якої вона закатала до ліктів. Волосся спадало на плечі, а кроки більше не були обережними, як раніше. Вона вже могла нормально ходити, і хоча іноді ще відчувала легке натягнення в місці рани, це не заважало їй рухатися майже так само вільно, як до сутички.

Логан помітив її відразу.

Він навіть не намагався приховати усмішку.

— Що? — запитала Скарлетт, підійшовши ближче.

— Нічого.

— Ти усміхаєшся.

— Мені не можна?

— Можна. Але зазвичай це означає, що ти або щось задумав, або збираєшся сказати щось дратівливе.

— А якщо я просто радий тебе бачити?

Скарлетт на секунду замовкла, а потім ледь усміхнулася.

— Тоді можеш продовжувати.

Він нахилився й поцілував її в щоку.

— Доброго ранку.

— Воно вже давно настало.

— Я не винен, що ти так довго збиралася.

— Я збиралася рівно стільки, скільки потрібно нормальній людині.

— Тобто довше, ніж Ноа?

— Усі збираються довше, ніж Ноа, — озвався Райан. — Він просто виходить із дому в тому, у чому прокинувся.

— Неправда! — обурився Ноа. — Іноді я встигаю розчесатися.

— Ми всі помітили, — сказала Мія. — Це була історична подія.

Ноа приклав руку до грудей.

— Я не очікував такого рівня зради від власної компанії.

— Звикай, — порадила Скарлетт.

Логан узяв її за руку, і вона переплела свої пальці з його.

— Отже, куди йдемо? — запитав він.

— У місто, — відповіла Мія. — Прогуляємося головною вулицею, купимо щось холодне, а потім підемо в парк.

— А потім? — уточнив Ноа.

— Потім подивимося, — сказала вона.

— Чудовий план. Жодної конкретики. Мені подобається.

— Якщо ти будеш так багато говорити, ми залишимо тебе в парку, — попередив Райан.

— Тільки не біля лісу. Я чув, там живуть страшні істоти.

— Наприклад?

— Ти, коли голодний.

Раян штовхнув його плечем, і компанія рушила до міста.

Ешвуд був невеликим, але влітку в ньому завжди знаходилося чим зайнятися. Уздовж головної вулиці стояли невисокі будинки з верандами, невеликі магазини й кав’ярні, біля яких виставляли столики просто неба. За кілька кварталів від центру починалися тихіші вулички, де дерева затіняли тротуари, а парк поступово переходив у ліс.

Компанія йшла широким тротуаром, займаючи майже всю його ширину.

Мія розповідала Еммі про новий магазин одягу, який відкрився неподалік від площі. Райан удавав, що не слухає, хоча час від часу вставляв коментарі. Ноа сперечався з Олівером про те, який смак морозива найкращий, а Скарлетт ішла поруч із Логаном, час від часу торкаючись його плечем.

— Шоколадне, — вставив свою відповідь у розмову хлопців Логан.

— Нудно, — сказав Ноа. — Якщо вже їсти морозиво, то щось цікаве. Наприклад, м’ятне з шоколадною крихтою.

Логан скривився.

— Це смак зубної пасти.

— Ти просто не розумієш мистецтва.

— Я розумію, що морозиво не повинно нагадувати засіб для чищення зубів.

— Скарлетт, скажи йому.

Вона задумалася, ніби справді збиралася розглянути питання з усією серйозністю.

— Полуничне.

Ноа розвів руками.

— Ось! Людина зі смаком.

— Я сказала полуничне, а не твоє м’ятне, — нагадала Скарлетт.