Розділ 13 — «Чужий слід»

Після того, як рану Скарлетт перев'язали, навколо неї ще кілька хвилин ніхто не розходився.

Майкл стояв поруч, схрестивши руки на грудях, і час від часу кидав погляд на перев'язану ногу доньки. Сара сиділа біля Скарлетт і перевіряла, чи все гаразд. Раян, як завжди, намагався приховати хвилювання за жартами, але цього разу навіть його звичайна усмішка виглядала натягнутою.

Логан сидів поруч зі Скарлетт і досі тримав її за руку.

— Ти можеш хоча б на хвилину перестати дивитися на мою ногу? — запитала Скарлетт, помітивши його погляд.

— Ні, — спокійно відповів Логан.

— Логане.

— Що?

— Я ж жива.

— Я бачу.

Скарлетт тихо усміхнулася.

— Тоді чого ти так дивишся?

Логан знизав плечима.

— Перевіряю.

— Ти неможливий.

— Можливо.

Вона сперлася головою на його плече.

— Але милий.

Логан усміхнувся й легенько стиснув її руку.

За кілька метрів від них Майкл нарешті повернувся до інших дорослих.

— Потрібно ще раз перевірити місце, де вони були, — сказав він. — Усіх трьох слідів.

— Я вже перевірив частину території, — відповів один із вовків. — Вони ведуть до межі.

— А далі? — запитав Майкл.

— Зникають.

Раян підняв голову.

— Як це «зникають»? — перепитав він.

Чоловік похитав головою.

— Вони не перейшли межу.

На кілька секунд запала тиша.

Ноа, який до цього сидів на підлозі, підняв руку.

— Тобто вони прийшли сюди, подивилися на нас і пішли? — уточнив він.

Раян глянув на нього.

— Приблизно.

— Дуже ввічливі гості, — пробурмотів Ноа.

Мія штовхнула його плечем.

— Вони поранили Скарлетт.

— Саме тому я й сказав «приблизно», — відповів Ноа.

Майкл навіть не посміхнувся.

— Вони не поводилися як вовки, які шукають місце для полювання, — продовжив він. — І не поводилися так, ніби хотіли забрати територію.

— Тоді навіщо вони прийшли? — запитав Раян.

Ніхто не відповів.

Логан почув це питання й мимоволі подивився на Майкла.

Саме це непокоїло його найбільше.

Якби чужинці хотіли напасти, усе було б зрозуміло. Якби хотіли захопити частину території — теж.

Але вони прийшли, підійшли майже до самої межі, знайшли Скарлетт, а потім втекли.

Наче щось перевіряли.

Або когось.

Через деякий час дорослі вовки вирушили назад до лісу.

Майкл хотів ще раз оглянути місце зустрічі, перевірити всі сліди й переконатися, що чужинці справді пішли.

Молодим сказали залишатися на базі.

Скарлетт — особливо.

Вона, звісно, була проти.

— Я можу хоча б сидіти в машині, — запропонувала вона.

— Ні, — одразу відповів Майкл.

— Тату…

— Ні.

— Я навіть не збираюся бігати.

— Саме тому ти залишишся тут.

Скарлетт невдоволено схрестила руки.

— Ненавиджу, коли ти маєш рацію.

— Звикнеш, — сухо відповів Майкл.

Коли він пішов, Скарлетт подивилася йому вслід.

— Він ніколи не дозволить мені стати лідеркою.

Раян тихо засміявся.

— Саме тому ти й станеш.

— Це якось не допомагає.

— Знаю.

Логан сидів поруч і слухав їх.

Він дивився на Скарлетт і згадував, якою вона була ще кілька годин тому.

Спокійною.

Впевненою.

Вона не злякалася трьох чужих вовків.

Не втекла.

Не запанікувала.

І тільки тоді, коли один із них зачепив її, Логан почув у її витті біль.

Він досі не міг забути той звук.

— Логане? — тихо покликала Скарлетт.

Він моргнув.

— Я тут.

— Ні, — втрутився Ноа. — Він зараз подумки повертається й четвертий раз б'є тих вовків.

Логан глянув на нього.

— Четвертий.

Ноа засміявся.

— Я так і знав.

Скарлетт теж усміхнулася.

Але коли Ноа відійшов до Мії, вона тихо запитала:

— Про що ти думаєш?

Логан замовк.

— Про одного з них.

Скарлетт одразу стала серйознішою.

— Якого?

— Того, що стояв праворуч від тебе.

Вона спробувала пригадати.

— Чому саме його?

— Перед тим, як вони втекли, він подивився на мене.

— І?

Логан потер долонею потилицю.

— Не знаю. Просто його погляд був дивним.

— Як?

— Наче він мене знав.

Скарлетт кілька секунд мовчала.

— Може, він просто намагався зрозуміти, хто ти.

— Може.

Але Логан не звучав переконано.

Він добре пам'ятав той момент.

Той вовк уже майже зник між деревами, але перед тим зупинився й повернув голову.

Їхні погляди зустрілися.

І в ту секунду Логан відчув щось дивне.

Не страх.

Не агресію.

Щось інше.

Наче його вовча сторона на мить теж помітила в чужинцеві щось знайоме.

Але що саме — Логан не знав.

Минуло кілька годин.

Надвечір база поступово заспокоїлася. Розмови стали тихішими, хтось пішов перевіряти запаси, хтось залишився біля вогню.

Скарлетт сиділа у просторій вітальні на широкому дивані. Її поранена нога лежала на складеній подушці, а поверх неї була недбало накинута ковдра.

Логан влаштувався поруч.

Спочатку вони просто сиділи.

Потім Скарлетт втомлено прихилилася до нього, і Логан обережно обійняв її за плечі.

Вона зручно влаштувалася біля нього, поклавши голову йому на груди. Її руки були сховані в довгих рукавах светра, а Логан час від часу поправляв ковдру, щоб вона не сповзала з її ніг.

— Болить? — тихо запитав він.

— Трохи.

— Дуже?

Скарлетт підняла на нього погляд.

— Логане.

— Що?

— Якщо я скажу «дуже», ти знову почнеш нервувати.

— Я вже нервую.

— Тоді навіщо питаєш?

Логан усміхнувся.

— Щоб знати.

Скарлетт знову поклала голову йому на груди.