Розділ 11 — «Серед своїх»

Минуло два дні після тієї ночі.

Два дні з моменту, коли Логан дізнався, що його життя було зовсім не таким простим, як він думав.

За ці два дні він уже кілька разів ловив себе на думці, що все це могло йому наснитися.

А потім згадував місячне світло, ліс, власні лапи, відображення у воді й Скарлетт.

Тоді сумнівів не залишалося.

Цього дня вони домовилися зустрітися ближче до обіду.

Коли Логан підійшов до місця зустрічі, компанія вже була там.

Раян сидів на лавці, Мія щось показувала Еммі на телефоні, а Скарлетт стояла трохи осторонь, розмовляючи з дівчатами.

Щойно вона помітила Логана, її обличчя одразу осяяла усмішка.

— Логан!

Вона навіть не стала чекати, поки він підійде.

Скарлетт швидко побігла йому назустріч і, не зупиняючись, обійняла.

Логан засміявся від несподіванки, але одразу обійняв її у відповідь.

А потім нахилився й легко поцілував її у волосся.

— Привіт, — тихо сказав він.

— Привіт, — відповіла Скарлетт, ще кілька секунд не відпускаючи його.

Десь позаду почувся тихий сміх.

— Нарешті, — пробурмотів Раян.

Скарлетт озирнулася.

— Що?

— Нічого.

Логан лише усміхнувся й разом із нею підійшов до інших.

Тепер він дивився на компанію зовсім інакше.

Раніше йому здавалося, що вони просто дуже близькі друзі.

Тепер він знав правду.

І через це почав помічати те, на що раніше навіть не звертав уваги.

Раян лише на секунду подивився на Скарлетт.

Вона одразу зрозуміла його без жодного слова.

Короткий погляд.

Ледь помітний рух голови.

І все.

Раян підвівся.

— Ходімо.

— Куди? — запитала Мія.

Він просто показав рукою вперед.

Скарлетт уже зрозуміла, куди він збирався, і рушила слідом.

Логан здивовано подивився на них.

Раніше він би навіть не помітив нічого дивного.

Тепер же почав бачити всю цю систему.

Один погляд.

Один рух.

Ледь помітна зміна виразу обличчя.

І решта вже знала, що відбувається.

— Ти чого так дивишся? — Скарлетт раптом повернулася до нього.

Логан усміхнувся.

— Просто спостерігаю.

— За нами?

— Ага.

— І що побачив?

Він подивився на Раяна, який саме щось пояснював іншим.

— Ви всі дивні.

Скарлетт тихо засміялася.

— Тільки зараз це зрозумів?

— Раніше я думав, що ви просто добре знаєте одне одного.

— А тепер?

Логан усміхнувся.

— Тепер розумію, що ви буквально читаєте одне одного без слів.

Скарлетт глянула на нього.

— Майже.

— Я теж так зможу?

— З часом.

Вона легенько торкнулася його руки.

— Ти тільки починаєш.

Логан подивився на друзів, які вже чекали на них попереду.

Ще кілька тижнів тому він був для них хлопцем, який повернувся в місто після довгої відсутності.

Тепер він знав їхню найбільшу таємницю.

І вперше відчував, що ця таємниця не віддаляє його від них.

Навпаки.

Вона нарешті зробила його одним із них.

Наступні кілька днів Скарлетт вирішила присвятити тому, щоб Логан нарешті почав розуміти, що саме тепер може його нове тіло.

Вона одразу попередила його:

— І не думай, що після однієї ночі ти раптом умітимеш усе.

— Я й не думаю.

Скарлетт подивилася на нього.

— Ти буквально вчора намагався почути, що Раян сказав із іншого кінця двору.

— Я просто перевіряв.

— І що почув?

Логан замислився.

— Щось про їжу.

— Він говорив про велосипед.

— Ну... звучить схоже.

Скарлетт розсміялася.

Саме тому вони вирішили не поспішати.

Спочатку вона навчала його найпростішого — слухати.

Вони сиділи на задньому дворі, коли Скарлетт попросила його заплющити очі.

— Тепер не говори.

— Я взагалі-то й не говорив.

— Ти щойно відповів.

— Добре.

Логан заплющив очі.

— Що чуєш?

Він прислухався.

Спочатку почув лише звичайні звуки: вітер у листі, чиїсь кроки десь у будинку, автомобіль на далекій дорозі.

— Машину.

— Де?

Логан повернув голову.

— Праворуч. Далеко.

— Приблизно?

Він нахмурився.

— Метрів... сто?

Скарлетт похитала головою.

— Близько трьохсот.

Логан розплющив очі.

— Серйозно?

— Серйозно.

— Це ненормально.

— Ти перевертень, Логане.

— Я досі звикаю до цієї частини.

Наступного разу йому вдалося почути птаха, який сидів на дереві за будинком.

Потім — кроки Раяна, який навіть не збирався до них підходити.

А потім Логан почув, як десь на кухні відкрили холодильник.

Він одразу підняв голову.

— Хтось узяв сік.

Скарлетт подивилася на нього.

— Як ти...

— Не знаю.

Через секунду з будинку визирнув Раян із пляшкою соку в руці.

— Ви що, шпигуєте за мною?

Логан засміявся.

— Тепер я можу.

Наступним випробуванням стали запахи.

І тут усе виявилося набагато складніше.

Скарлетт принесла кілька речей і поставила їх перед ним.

— Спробуй відрізнити.

Логан нахилився над першою.

— Дерево.

— Правильно.

Друга.

— Земля.

— Так.

Третя.

Він зморщив ніс.

— Це що взагалі?

Скарлетт ледве стримувала сміх.

— Кава.

— Кава?!

— Так.

— Вона пахне жахливо.

— Не кажи цього поруч із Раяном.

— Чому?

— Бо він може почути.

Логан підозріло подивився на неї.

— Ви всі тут що, змовилися?

— Можливо.

Поступово запахи почали ставати зрозумілішими.

Логан навчився розрізняти запахи знайомих людей.