Розділ 8 Після світанку

Перші промені сонця лише починали пробиватися крізь високі сосни, коли табір ще спав.

Над озером стелився легкий ранковий туман.

Вода була майже нерухомою, ніби хтось накрив її тонким сріблястим покривалом.

Десь далеко прокинувся дятел.

За ним озвалися ще кілька незнайомих птахів.

Ліс повільно оживав.

Першим розплющив очі Раян.

Він кілька секунд мовчки дивився на світліюче небо, а потім обережно виліз зі спальника, намагаючись нікого не розбудити.

За кілька хвилин прокинувся й Олівер.

— Уже ранок? — сонно запитав він.

— Майже.

— Котра?

— Не знаю.

Але шлунок каже, що пора снідати.

Олівер тихо засміявся.

Невдовзі прокинувся й Логан.

Тінь, який усю ніч спав, притулившись до його спальника, лише ліниво позіхнув і перевернувся на інший бік.

— Доброго ранку, сонько, — усміхнувся Логан, почухавши вовченя за вухом.

Тінь ліниво лизнув його руку.

Після чого все ж таки підвівся.

Потягнувся так старанно, що мало не перекинув власний хвіст.

Ранок виявився напрочуд теплим.

Настільки, що хлопці майже одночасно стягнули футболки й перекинули їх через плечі.

— Учора ввечері було набагато холодніше, — зауважив Логан.

— Це ліс, — відповів Раян, розпалюючи вогонь. — Тут погода може змінитися за кілька годин.

Олівер уже діставав із рюкзака продукти.

— Яйця цілі.

— Це вже маленьке диво.

— Не навроч.

Він акуратно поклав їх біля великої чавунної пательні.

Логан тим часом нарізав кілька шматків бекону.

Незабаром над багаттям уже весело шкварчало м'ясо.

По галявині швидко рознісся апетитний аромат.

— Оце я розумію — сніданок, — усміхнувся Логан.

— Зараз ще буде краще.

Раян розбив на пательню яйця.

Жовтки залишилися цілими.

Поряд на металевій решітці почав підрум'янюватися хліб.

Олівер поставив невеликий казанок із водою.

— Учора біля стежки бачив м'яту.

Вона якраз свіжа.

За кілька хвилин над казанком уже здіймалася легка ароматна пара.

Запах м'яти змішався з ароматом смаженого бекону.

Навіть Тінь підняв голову.

Його ніс смішно сіпнувся.

Вовченя ще раз принюхалося.

І впевнено попрямувало до багаття.

— Навіть не думай, — засміявся Логан.

Тінь сів перед ним.

І зробив свій найжалібніший погляд.

— Ні.

Вовченя нахилило голову.

— Не спрацює.

Тінь голосно зітхнув.

Наче був страшенно розчарований у людстві.

Саме в цей момент із намету почувся сонний голос Мії.

— Ммм...

Що так смачно пахне?

— Сніданок! — відповів Раян.

— І якщо ви зараз не вийдете, ми все з'їмо.

— Уже йдемо...

За хвилину відчинилася блискавка намету.

Першою визирнула Мія.

За нею — Емма.

Останньою, ще трохи сонною, з'явилася Скарлетт.

Вона поправила скуйовджене після сну волосся.

І саме тоді підняла очі.

Перед багаттям стояли хлопці.

Ранкове сонце пробивалося крізь сосни, освітлюючи їхні плечі.

Логан саме нахилився над пательнею, уважно перевертаючи бекон.

На мить Скарлетт просто завмерла.

— Доброго ранку, — усміхнувся Логан, помітивши дівчат.

— Доброго... — тихо відповіла вона.

— Мені здається, ми прокинулися дуже вчасно, — пошепки сказала Мія, ледь нахилившись до Скарлетт.

— Чому?

— Бо інакше пропустили б... таку гарну картину.

Скарлетт ледь штовхнула її ліктем.

— Замовкни.

— Я нічого не сказала.

— Саме тому.

Мія лише усміхнулася.

А Скарлетт украдькома ще раз подивилася на Логана.

Він саме засміявся з чогось, що сказав Олівер.

"Господи..." — промайнуло в неї в голові. "Чому він із самого ранку такий... гарний?"

Наче відчувши на собі погляд, Логан обернувся.

Їхні очі знову зустрілися.

І цього разу вони обоє лише тихо усміхнулися.

Після сніданку ніхто навіть не думав збирати речі.

Сонце вже добре прогріло повітря.

Вода в озері стала значно теплішою, ніж учора ввечері.

— Ну що? — Раян потягнувся. — Ще раз?

— Ще питаєш! — засміялася Мія.

За кілька хвилин компанія вже знову бігла до води.

Тінь, побачивши знайому картину, навіть не став чекати.

Маленьке вовченя стрімголов кинулося до берега й одразу забігло по лапи у воду.

— Здається, тепер це його улюблене місце, — усміхнувся Логан.

— Учора він боявся навіть лапу намочити, — засміялася Скарлетт.

— А сьогодні вже господар озера.

Наче почувши це, Тінь радісно підстрибнув і почав бігати вздовж берега, здіймаючи хмарки бризок.

Компанія вже плавала майже пів години.

Ноа саме вийшов із води й раптом завмер.

— Точно!

— Що сталося? — запитав Раян.

— Я ж дещо взяв!

Він стрімко побіг до свого рюкзака.

За хвилину повернувся назад із великим рожевим надувним кругом у формі фламінго.

— Ну як?

Емма розсміялася.

— Серйозно?

— А що?

— Він прекрасний!

Ноа гордо кивнув.

— Я знав.

Він тільки почав надувати його, як круг уже опинився в руках Мії.

— Дякую.

— Ей!

— Ми лише сфотографуємось.

— Потім повернемо.

— Обіцяємо.

За кілька секунд до них приєдналися Емма та Скарлетт.

— Ноа...

— Навіть не дивіться на мене так...

— Ми ж ненадовго.

— Я вже зрозумів, що цей фламінго мені сьогодні не належить.

Раян голосно засміявся.

— Співчуваю.

— Дуже.

Ноа лише театрально махнув рукою.

— Забирайте вже.

Фламінго повільно гойдався на воді.

Спочатку на ньому сиділа Мія.

Потім Емма.

Після цього Скарлетт.