Розділ 7. День біля озера

Сонце вже стояло високо над верхівками сосен, коли компанія остаточно дісталася до галявини біля озера.

Після кількох годин дороги всі з полегшенням скидали рюкзаки просто на м'яку траву.

Логан ще раз озирнувся навколо.

Місце було навіть красивішим, ніж він уявляв дорогою.

Озеро нагадувало величезне дзеркало, у якому відбивалися хмари та високі сосни. Легкий вітерець час від часу здіймав дрібні хвильки, а десь неподалік чувся спів невідомих птахів.

Тінь же взагалі не збирався відпочивати.

Щойно рюкзак Логана торкнувся землі, вовченя стрімголов помчало досліджувати нову територію.

— Тінь! Далеко не тікай! — гукнув Логан.

У відповідь почувся лише веселий гавкіт.

— Мені здається, він нас узагалі не слухає, — засміялася Мія.

— Уже давно, — відповів Логан.

— Він слухає тільки тоді, коли сам цього хоче.

— Як справжній вовк, — тихо промовила Скарлетт.

Раян на мить перевів на сестру погляд, але нічого не сказав.

— Гаразд! — плеснув у долоні Ноа. — Якщо ми хочемо поїсти сьогодні, а не завтра, треба спочатку поставити табір.

— Нарешті хоч одна розумна думка, — підколов його Олівер.

— Запиши собі в календар.

— Уже записав.

Усі засміялися.

— То хто що робить? — запитав Логан.

Раян швидко оглянув галявину.

— Ми з Олівером ставимо намети.

— Я допоможу, — одразу сказав Логан.

— Домовились.

— А ми? — запитала Емма.

— Ви поки розкладіть речі й знайдіть місце для багаття, — відповів Раян.

— І бажано без пригод, — додав Ноа.

— Це ти зараз про кого?

— Ну... статистика говорить сама за себе.

Мія жартома штовхнула його плечем.

— Сам ти статистика.

За кілька хвилин робота вже кипіла.

Раян розгортав великий темно-зелений намет.

Олівер забивав кілочки.

Логан намагався натягнути тент.

— Трохи сильніше, — підказав Раян.

— Так?

— Ще трохи.

Логан потягнув мотузку.

Саме в цю мить повз нього кулею промчав Тінь.

І... вхопив зубами кінець цієї самої мотузки.

— Ей!

Вовченя щиро вирішило, що теж допомагає.

Воно потягло в інший бік.

Намет миттєво перекосився.

— Тінь! — засміявся Логан.

— Відпусти!

Але той лише сильніше вперся лапами в землю.

— Здається, у нас з'явився ще один будівельник, — розсміявся Раян.

Ноа вже не міг стояти рівно від сміху.

— Та він працює краще за нас!

— Це він так перевіряє якість конструкції, — додав Олівер.

Нарешті Логан обережно забрав мотузку.

Тінь гордо завиляв хвостом.

Наче щойно врятував увесь табір.

— Молодець, — засміявся хлопець, погладивши його. — Без тебе ми б точно не впорались.

Вовченя задоволено фиркнуло.

Поки хлопці боролися з другим наметом, дівчата вже встигли розкласти речі.

Емма розстеляла невеликий плед.

Мія складала продукти в затінку.

А Скарлетт ходила галявиною, уважно оглядаючи місце.

— Тут буде багаття, — сказала вона, показавши на невелике коло з каміння.

— Уже хтось відпочивав до нас, — зауважила Емма.

— Значить, місце хороше.

Повернувшись до рюкзаків, Скарлетт випадково підняла погляд.

Логан саме намагався втримати тент, який знову вирішив підхопити вітер.

Хлопець смішно намагався одночасно тримати мотузку, намет і ще відганяти Тінь, який бігав навколо.

Скарлетт мимоволі засміялася.

— Чого? — гукнув Логан, почувши сміх.

— Нічого.

— Я ж бачу.

Вона лише усміхнулася.

— Просто ти зараз дуже серйозний.

— Бо цей намет явно проти того, щоб його ставили.

— Може, йому просто потрібен ще один помічник?

— Тільки не Тінь.

Наче почувши своє ім'я, вовченя знову підбігло до Логана.

Усі дружно розсміялися.

За якихось пів години табір був готовий.

Два намети стояли під високими соснами, поряд уже лежали рюкзаки, а неподалік тихо плескалося озеро.

Попереду на них чекав цілий день, і ніхто навіть не здогадувався, що саме ця ночівля стане однією з найяскравіших спогадів того літа.

Сонце піднялося ще вище.

Повітря швидко нагрівалося, а гладь озера переливалася сріблястими відблисками.

Після кількох годин дороги прохолодна вода здавалася найкращою винагородою.

— Ну що? — усміхнувся Раян. — Думаю, всі вже зрозуміли, що робити далі.

Відповідати ніхто не став.

Усі й без того почали розходитися в різні боки, щоб переодягнутися.

Хлопці відійшли трохи далі за густі кущі.

Логан скинув рюкзак на землю й витягнув рушник.

— Добре, що здогадався одягнути плавальні шорти ще зранку, — сказав Олівер, поправляючи ремінець годинника.

— Я теж, — кивнув Раян.

Логан лише усміхнувся.

— Значить, усе ще простіше.

Він узявся за край футболки й одним рухом стягнув її через голову.

Прохолодний вітер одразу торкнувся шкіри.

Поряд уже переодягалися інші хлопці.

Хтось згортав речі до рюкзака.

Хтось уже босоніж ішов до води.

Тим часом трохи далі, за молодими соснами, дівчата теж переодягалися.

Емма першою зняла легку літню сукню, залишившись у світло-блакитному купальнику.

Мія стягнула футболку через голову й швидко заплела волосся у високий хвіст.

Скарлетт мовчки поклала своє бордове плаття на рушник.

Під ним виявився темний купальник із тонкими бретелями.

Вона саме збиралася зав'язати волосся, коли випадково підняла очі.

І побачила Логана.

Він стояв спиною до неї, витираючи рушником волосся після того, як змочив обличчя водою з пляшки.

Сонячне світло ледь торкалося його плечей.

Скарлетт сама не помітила, як затримала погляд трохи довше, ніж хотіла.

— Скарлет?

Голос Мії змусив її здригнутися.