Розділ 5 Щорічний літній фестиваль

Логан прокинувся від знайомого теплого дотику.

Щось вологе й холодне наполегливо лоскотало йому щоку.

— Тінь... — сонно пробурмотів він, намагаючись сховатися під ковдру.

У відповідь почувся тихий скавуліж.

Логан усміхнувся й розплющив очі.

Маленьке сіре "цуценя" стояло передніми лапами на ліжку й дивилося на нього так, ніби чекало вже добру годину.

— Ну добре, добре... я вже прокинувся.

Тінь радісно завиляв хвостом і зіскочив на підлогу.

Логан ліниво потягнувся й підійшов до вікна.

Ранкове сонце вже заливало подвір'я золотавим світлом.

Вітер ледь помітно гойдав верхівки сосен, а десь далеко чулося цвірінькання птахів.

На подвір'ї було незвично тихо.

Зазвичай у цей час Емілі вже поралась біля клумб, а Арон пив каву на ґанку.

Сьогодні ж будинок здавався майже порожнім.

— Дивно...

Спустившись униз, Логан відразу помітив складений аркуш паперу, притиснутий цукорницею.

Він усміхнувся ще до того, як відкрив записку.

Доброго ранку, сонько! ☀️
Ми з татом поїхали допомагати готувати площу до фестивалю.
Сніданок у холодильнику. Не забудь поїсти.
Якщо захочеш — приїжджай до нас у місто. Будемо раді допомозі.
І, будь ласка, простеж, щоб Тінь знову не вкрав мої капці. ❤️
Мама.

Логан тихо засміявся.

— Чуєш? Тебе вже офіційно звинувачують у злочинах.

Тінь невинно нахилив голову набік.

— Не дивись на мене так. Я тобі майже вірю.

Відчинивши холодильник, Логан знайшов тарілку з ще теплими бананово-шоколадними млинцями, акуратно накриту харчовою плівкою.

Поряд стояла невелика мисочка зі свіжою полуницею.

— Як вона це робить?..

За кілька хвилин кухня наповнилася ароматом кави.

Логан снідав біля відчиненого вікна, спостерігаючи, як Тінь ганяється за метеликом на подвір'ї.

Здавалося, маленький бешкетник остаточно вирішив, що саме цей двір — його новий дім.

Після сніданку Логан швидко прибрав зі столу й вийшов надвір.

— Ну що, поїхали шукати пригоду?

Тінь одразу підбіг до нього.

Та коли Логан відчинив хвіртку, малий раптом зупинився.

Наче невидима межа не дозволяла йому піти далі.

Він зробив кілька невпевнених кроків, тихенько заскімлив і сів біля хвіртки.

— Не хочеш?

Тінь лише подивився на нього великими світлими очима.

Логан присів навпочіпки й почухав його за шиєю.

— Добре.

Він усміхнувся.

— Я ненадовго.

Повернувшись до сараю, Логан ще раз оглянув старі речі.

На стіні, під шаром пилу, висіли вудки.

У кутку стояла стара газонокосарка.

Поруч — кілька дерев'яних санчат, які, мабуть, не використовували вже багато років.

І майже біля самих дверей він побачив велосипед.

Темно-зелена рама.

Трохи потерте чорне сидіння.

Хромоване кермо, що вже втратило свій блиск.

Логан усміхнувся.

Саме про нього згадував батько.

Він обережно витягнув велосипед із сараю.

Колеса були трохи припущені, але насос знайшовся на полиці поруч.

За кілька хвилин усе було готове.

Логан провів рукою по керму.

— Цікаво... скільки історій ти вже пережив?

Він легко натиснув на педаль.

Ланцюг тихо клацнув.

Працює.

— Що ж...

Логан перекинув ногу через раму.

— Пора подивитися, як виглядає фестиваль, про який усі говорять.

Тінь проводжав його до самої хвіртки.

Сів біля дерев'яного паркану.

І не зводив погляду, поки велосипед повільно не зник за поворотом.

Логан їхав знайомою дорогою крізь сосновий ліс.

Ранкове повітря було прохолодним і пахло хвоєю, нагрітою сонцем землею та польовими квітами.

Попереду на нього чекав перший день щорічного літнього фестивалю.

Логан неквапливо крутив педалі, насолоджуючись прохолодним ранковим повітрям.

Сонце вже піднялося над верхівками сосен, і його проміння пробивалося крізь густе гілля, залишаючи на дорозі золоті плями.

Ліс навколо здавався напрочуд живим.

Десь далеко постукував дятел.

У кущах шаруділо якесь звірятко.

Над дорогою літали різнокольорові метелики.

Раптом попереду почувся сміх.

Спочатку ледь чутний.

Потім усе ближче.

Логан пригальмував.

І вже за кілька секунд із-за повороту вибігла знайома постать.

Скарлетт.

Вона бігла легко, зібравши волосся у високий хвіст. На ній були чорні велосипедні шорти, бордова спортивна футболка й світлі кросівки.

Позаду неї бігло ще кілька хлопців і дівчат.

Помітивши велосипед, Скарлетт першою усміхнулася.

— Доброго ранку!

— Привіт! — відповів Логан, зістрибнувши з велосипеда.

Компанія теж сповільнила крок.

— Дивіться, кого ми зустріли, — весело сказала одна з дівчат.

—Це той самий Логан що не пам'ятає нас? — запитав високий світловолосий хлопець.

— Саме він, — кивнула Скарлетт.

Вона зробила крок уперед.

— Здається, настав час вас нормально познайомити.

Вона по черзі показала на друзів.

— Це Ноа.

Темноволосий хлопець із постійною усмішкою відразу простягнув руку.

— Якщо в компанії хтось робить дурниці — швидше за все, це я.

Усі дружно засміялися.

— Не перебільшуй, — фиркнула рудоволоса дівчина поруч.

— Це Мія, — представила її Скарлетт. — Вона вважає себе голосом здорового глузду.

— Бо хтось же має ним бути, — усміхнулася Мія.

— Це Емма.

Світловолоса дівчина лише тепло всміхнулася й несміливо помахала рукою.

Через плече в неї висів фотоапарат.

— Вона фотографує буквально все, — пояснив Ноа.

— Не все, — спокійно заперечила Емма.

— Лише те, що варте уваги.

— А це Олівер.

Високий хлопець спортивної статури коротко потиснув Логанові руку.