Розділ 3 Перша розмова

Вечір повільно опускався на Ешвуд.

Останні промені сонця проникали крізь великі вікна вітальні, залишаючи на дерев'яній підлозі довгі золотаві смуги. Будинок ніби нарешті видихнув після насиченого дня. На кухні ще відчувався легкий запах вечері, а старий настінний годинник рівномірно відлічував секунди.

Посеред вітальні стояла відкрита картонна коробка зі старими речами, яку Логан приніс із горища ще вдень.

Емілі сиділа на дивані, перегортаючи фотоальбом.

Аарон розглядав старий металевий компас, час від часу усміхаючись власним спогадам.

Логан діставав із коробки все нові й нові дрібниці, уважно роздивляючись кожну.

Неподалік, на м'якому килимі біля дивана, стояла невелика миска з водою.

Поруч, згорнувшись маленьким клубочком, міцно спало сіре цуценя.

Іноді воно тихенько скиглило крізь сон або ледь помітно перебирало лапками, ніби кудись бігло.

Емілі на мить відірвалася від альбому й подивилася на нього.

— Бідолашне... — тихо сказала вона. — Цікаво, що йому довелося пережити.

Логан обережно присів поруч.

Не поспішаючи, простягнув руку й легенько провів долонею по його м'якій шерсті.

Цуценя повільно розплющило очі.

Кілька секунд дивилося на нього сонним поглядом.

Потім тихо зітхнуло, поклало голову назад на лапи й знову заснуло.

— Здається, воно вже трохи нам довіряє, — усміхнувся Аарон.

— Сподіваюся, завтра ми знайдемо його господарів, — відповіла Емілі.

— Якщо вони взагалі є, — тихо додав Логан.

На кілька секунд у кімнаті запала тиша.

Лише цокав годинник.

І тихо шумів вечірній вітер за відчиненим вікном.

Першим мовчання порушив Логан.

Він дістав із коробки невеликий дерев'яний меч.

— Це випадково не мій?

Аарон, лише глянувши на нього, засміявся.

— Ні. Спочатку він був моїм.

— А потім?

— Потім став твоїм.

Логан кілька разів змахнув ним у повітрі.

— Значить, у дитинстві я був лицарем.

— Скоріше піратом, — усміхнувся Аарон. — Але лицар звучить набагато шляхетніше.

Емілі тихо засміялася.

— Особливо якщо не згадувати, як одного разу ти цим самим мечем випадково збив мамину вазу.

— Мамо...

— Що? Це правда.

— Я сподівався, що такі історії залишилися тільки на фотографіях.

— Не пощастило.

Усі троє розсміялися.

Логан відклав меч і взяв до рук старий компас.

Стрілка все ще впевнено показувала на північ.

— Нічого собі... Він досі працює.

— Я б здивувався, якби ні, — відповів Аарон. — Цей компас пережив десятки походів.

Він на мить замовк.

Потім задумливо потер підборіддя.

— Зачекай...

— Що?

— Якщо пам'ять мене не підводить... на горищі повинні залишитися ще коробки.

Логан одразу підняв голову.

— Ще?

— Так. Їх було кілька. Мама завжди все підписувала за роками.

— То чого ми чекаємо?

Аарон усміхнувся.

— Сам хотів це запропонувати.

Вони підвелися й рушили до сходів.

— Тільки не засиджуйтеся там до ночі, — усміхнулася Емілі.

— Ми швидко, — відповів Аарон.

— Саме це ти казав і вчора.

Він лише тихо засміявся.

Горище зустріло їх знайомим запахом старого дерева й пилу.

Крізь маленьке кругле віконце всередину пробивалося м'яке вечірнє світло.

Логан увімкнув ліхтарик.

Разом із батьком вони почали відсувати старі стільці, складені один на одного ящики та кілька запилених полотен.

За ними, майже біля самої стіни, стояли ще чотири великі картонні коробки.

Усі були акуратно підписані чорним маркером.

Логан присів навпочіпки й прочитав уголос:

— 1976.

Він перевів погляд на наступну.

— 1993.

Ще одна.

— 2000.

І остання.

Він повільно провів рукою по напису.

«Літо 2006».

— Вражає... — тихо промовив він. — Ваша сім'я ніби збирала не речі, а спогади.

Аарон усміхнувся.

— Так воно і є. Для мами кожна коробка була окремою історією.

Логан ще раз подивився на коробку з написом «Літо 2006».

Чомусь саме вона привертала його увагу найбільше.

Ніби всередині лежало щось більше, ніж просто старі фотографії чи дитячі іграшки.

— Відкриємо? — запитав він.

Аарон кілька секунд мовчав.

Потім похитав головою.

— Не сьогодні.

— Чому?

— Бо якщо почнемо зараз... закінчимо тільки під ранок.

Логан усміхнувся.

— Добре. Значить, у нас є ще чотири маленькі подорожі в минуле.

Аарон кивнув.

— Саме так.

Вони обережно взяли коробки й перенесли їх ближче до сходів.

Кожна з них терпляче чекала свого часу, ще не знаючи, що одна з них приховує відповіді на питання, яких Логан поки навіть не встиг собі поставити.

Логан прокинувся від дивного, трохи лоскотливого відчуття.

Він невдоволено поморщився, не розплющуючи очей, і спробував відмахнутися рукою.

Відчуття не зникло.

Навпаки.

Хтось наполегливо лизав його в щоку.

— Та годі вже... — сонно пробурмотів він.

Логан повільно розплющив очі.

Прямо перед його обличчям сиділо маленьке сіре цуценя, яке, побачивши, що він прокинувся, радісно завиляло хвостом.

— То це ти...

Він тихо засміявся.

— І як ти взагалі сюди забрався?

Цуценя у відповідь лише нахилило голову набік, ніби уважно слухало.

Логан сів на ліжку.

Малюк одразу перестрибнув йому на коліна й почав вимагати уваги.

— Добре, добре... Я вже прокинувся.

Він кілька разів погладив його по спині.

— Здається, ти вже вирішив, що це твоя кімната.

Цуценя задоволено фиркнуло.

— Ага... Тільки не думай, що тепер будеш будити мене щоранку.