Глава 21 Перші рядки

Софія переступила поріг дому, і тиша зустріла її як старого друга. Не холодна, не порожня, а тепла, обережна, уважна. Вона опустила сумку, зняла пальто і зупинилася на мить, вдихаючи запах старого дерева і трав’яних настоїв, що лишилися від Марії.
— Ти повернулася, — тихо промовив Орест, стоячи в кутку кімнати.
— Так, — сказала Софія. — І цього разу — не щоб ховатися.
Вона пройшла до столу, підсвітленого ранковим сонцем, що проникало крізь маленькі вікна. Папір і ручка чекали на ній, немов передчуваючи, що скоро оживуть.
Софія сіла, витягла блокнот. Рука сама тремтіла від легкого хвилювання. Довгі дні мовчання, внутрішньої боротьби і туману здавалися позаду. Тепер усе знову було перед нею: тиша дому, пам’ять про Марію, світ за стінами і власні думки.
Вона подивилася на порожні рядки й закрила очі. Серце ще пам’ятало слова, які хотіли вирватися назовні. Вони були не для видавця. Не для дедлайнів. Вони були для неї.

— Я можу почати… — прошепотіла вона сама до себе.
Перша рядок ледь з’явився на папері. Потім ще один. Потім рядки почали складатися у абзаци, абзаци — у сторінки. Софія відчула, як напруга й тяжкість останніх днів розсіюються. Натхнення приходило поступово, тихо, як вітер через гілки старих дерев.
Орест мовчки спостерігав із тіні. Він не втручався, не питав, не радив. Дім теж мовчав — але цього разу він не був просто присутнім. Він слухав, підтримував і дозволяв словам жити.
— Тепер я готова, — подумала Софія. — Не для когось. Для себе.
І перші справжні рядки нової історії з’явилися на сторінках блокнота.