Коли море мовчить
Розділ 18. Зустріч
Вечірнє сонце опускалося за обрій, кидаючи на море довгі золоті тіні.
Анастасія вийшла на той самий берег, де вперше зустріла Даніеля. Їй здалося, що відтоді пройшло не кілька місяців, а ціле життя.
Вона стояла, вдивляючись у лінію горизонту, коли почула знайомий крок.
— Ти прийшла, — сказав він, і в його голосі було все: полегшення, сум, любов.
Вона обернулася.
Даніель стояв просто перед нею, тримаючи в руках стару фотокамеру. Ту саму, з якою колись зробив перший знімок біля моря.
— Я не зміг поїхати, — тихо мовив він. — Не зміг, поки знову не побачу тебе.
— Чому зараз? — прошепотіла Настя. — Після всього…
— Бо зрозумів: є місця, з яких не тікають. І люди, яких не забувають.
Вітер торкнувся її волосся. Він зробив крок ближче.
Між ними — тиша. Та цього разу вона не різала. Вона просто була — як обійми без дотику.
#1553 в Жіночий роман
#1352 в Сучасна проза
Відредаговано: 10.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
