Коли море мовчить

Розділ 9. Зізнання

Море стихло. Після бурі повітря стало прозорішим, і світло ліхтарів тепер відбивалося в очах так само чисто, як у воді.
Настя сиділа на березі, загорнувшись у шарф, який колись загубила, а він — знайшов.

Даніель сів поруч, не торкаючись, але так близько, що вона відчувала його подих.
— Ти знаєш, — сказав він тихо, — я давно не зустрічав когось, хто так щиро дивиться на світ.
— Я? — вона здивувалася. — Я просто намагаюсь не втратити себе.

— Саме тому, — відповів він, усміхаючись сумно. — У цьому місці всі ховаються — за мовчанням, за звичками, за минулим. А ти… ти справжня.

Її серце стиснулося. Вона відчула, як слова залишаються в грудях, не наважуючись вийти назовні.
Він дивився на неї з тією самою м’якою ніжністю, від якої хотілося тікати і водночас залишитися.

— Даніелю, не треба… — прошепотіла. — Не змушуй мене відповідати, якщо я не готова.
— Добре, — відповів він. — Я просто хотів, щоб ти знала.

Вони мовчали довго, слухаючи хвилі. І в цій тиші Настя зрозуміла: страх і кохання — це одне море, просто з різних берегів.

Ася Рей

Подобається

#1539 в Жіночий роман
#1355 в Сучасна проза

У тексті є: романтика • драма •

Відредаговано: 10.10.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись