ГІПОТЕЗА системна модель психозу в шизофренічному спектрі

Ієрархія реальності, маркування джерела та когнітивний імунітет як системна модель психозу в шизофренічному спектрі

Анотація

У роботі пропонується інтегральна нейрокогнітивна гіпотеза, згідно з якою шизофренічний психоз розглядається не лише як наслідок окремих нейрохімічних або когнітивних дефіцитів, а як системне порушення ієрархії реальності у свідомості. Центральним механізмом виступає збій маркування джерела психічних подій та зміна ваги довіри між внутрішніми прогностичними моделями і сенсорним досвідом, що призводить до переживання внутрішніх образів, думок і інтерпретацій як об’єктивних зовнішніх фактів. Гіпотеза поєднує уявлення про мозок як ієрархічну прогностичну систему, концепцію атракторних режимів нейронних мереж та ідею континууму між нормальним функціонуванням і психотичними станами. Окремо вводиться поняття когнітивного імунітету як профілактичного шару психічної стійкості, аналогічного до імунної системи в біології, що підвищує поріг переходу системи у патологічний режим. Розглядаються теоретичні підстави, можливі механізми, наслідки для розуміння шизофренічного спектра, а також напрями емпіричної перевірки та етичні межі застосування такої моделі.

Вступ

Шизофренія традиційно описується як тяжкий психічний розлад, що характеризується порушенням мислення, сприйняття, емоційної регуляції та відчуття реальності. Сучасна наука накопичила значний обсяг даних щодо нейробіологічних, генетичних і когнітивних факторів цього стану, однак питання про те, яким чином суб’єктивний досвід втрачає відмінність між внутрішнім і зовнішнім, залишається відкритим на рівні цілісної архітектурної моделі.

Більшість підходів зосереджені або на окремих нейромедіаторних системах, або на специфічних когнітивних функціях (увага, пам’ять, виконавчий контроль), тоді як саме переживання “реальності” як інтегрованого феномену часто залишається поза фокусом. Проте для розуміння психозу принципово важливим є не лише те, які думки або образи виникають, а те, чому вони набувають статусу об’єктивної дійсності для суб’єкта.

У цій роботі пропонується розглядати психоз як особливий режим функціонування ієрархічної прогностичної системи мозку, в якому порушується співвідношення між внутрішніми моделями та сенсорним досвідом, а також механізм маркування джерела психічних подій. Такий підхід дозволяє описати шизофренічний спектр не лише як сукупність симптомів, а як зсув у самій організації переживання реальності.

Теоретичні засади та методологічна рамка

У межах даної гіпотези мозок розглядається як складна жива самоорганізуюча система, що постійно формує прогнози щодо світу та власного стану, співвідносить їх із сенсорним вводом і на цій основі будує суб’єктивну картину реальності. Такий опис не зводить людину до механізму, а використовує системну мову як інструмент моделювання, подібно до того, як у біології чи фізіології складні процеси описуються через функціональні рівні та ієрархії.

Ключовими для гіпотези є три поняття:

1. Ієрархія реальності.
   Різні типи сигналів (сенсорні, тілесні, емоційні, когнітивні, уявні) мають різну “вагу довіри” в інтеграції досвіду. У нормі зовнішній сенсорний та тілесний досвід займають вищий рівень ієрархії, тоді як внутрішні моделі, фантазії та інтерпретації маркуються як гіпотетичні.

2. Маркування джерела.
   Психіка зазвичай чітко розрізняє, чи є певний досвід породженим зовнішнім стимулом, чи внутрішнім процесом (думкою, образом, спогадом). Цей механізм забезпечує відчуття межі між “я” і “світом”.

3. Прогностичний характер обробки інформації.
   Свідомість не лише реєструє дані, а постійно моделює можливі сценарії та звіряє їх із реальністю. Внутрішні моделі мають статус припущень, які коригуються відповідно до помилки прогнозу.

Виходячи з цих засад, шизофренічний психоз можна розглядати як стан, у якому порушується баланс між рівнями ієрархії та стирається межа між внутрішнім і зовнішнім джерелом досвіду. Це призводить до того, що внутрішні прогностичні конструкції отримують надмірну вагу і переживаються як безпосередня реальність.

Формулювання гіпотези

Виходячи з викладених теоретичних засад, у даній роботі пропонується така узагальнена гіпотеза:

Психотичні стани шизофренічного спектра є наслідком системного порушення ієрархії реальності у свідомості, що полягає у зміщенні ваги довіри від зовнішніх сенсорних та тілесних сигналів до внутрішніх прогностичних моделей, а також у збої механізму маркування джерела психічних подій. У результаті внутрішні образи, думки, уявні діалоги та інтерпретації втрачають статус гіпотетичних і переживаються як об’єктивні зовнішні факти. Цей стан підтримується через самопідсилювальні атракторні режими нейронних мереж та контур значущості, що надає внутрішнім конструкціям надмірного смислового та емоційного навантаження.

Таким чином, шизофренія в межах даної моделі розглядається не як ізольована “поломка” окремої функції, а як зміна режиму роботи цілісної системи, відповідальної за інтеграцію досвіду та відчуття реальності.

Архітектура ієрархії реальності

Свідомість можна умовно описати як багаторівневу структуру, у якій різні канали інформації мають різний статус достовірності та різну роль у формуванні цілісного переживання світу.

На нижчих рівнях цієї ієрархії перебувають тілесні та сенсорні сигнали, що забезпечують відчуття присутності у просторі й часі. Вони утворюють базовий “якір реальності”, відносно якого оцінюються всі інші події. На вищих рівнях розташовані когнітивні та уявні процеси: внутрішня мова, образи, гіпотези, прогнози, символічні зв’язки. У нормальному стані вони маркуються як внутрішні й підлягають постійному зіставленню з даними від органів чуття.