2. Зміни

Софія

Ранок почався зі знайомого дитячого лепету з сусідньої кімнати.

Я ще кілька хвилин лежала із заплющеними очима, слухаючи цей сонний голос, який поступово ставав дедалі наполегливішим.

— Мамо…

Я усміхнулася.

— Уже йду, маленька.

Піднялася з ліжка, швидко привела себе до ладу й зайшла до доньки. Вона одразу потягнулася до мене маленькими ручками.

— Доброго ранку, сонечко.

Я взяла її на руки й поцілувала в щоку.

У дверях з’явилася мама.

— Вона сьогодні прокинулася раніше за всіх.

— Я вже зрозуміла.

Мама усміхнулася.

— Іди снідати. Я поки її одягну.

— Добре.

На кухні вже пахло свіжою кавою. Я сіла за стіл, намагаючись не дивитися на годинник кожні тридцять секунд.

— Каву будеш?

— Буду. І бажано міцну.

— Важкий день?

Я глянула на годинник.

— Ще навіть не почався, а я вже хочу, щоб він закінчився.

Мама тихо засміялася.

— Тоді тобі точно потрібна міцна кава.

Я зробила кілька ковтків і відчула, як сонливість нарешті відступає.

За кілька хвилин уже стояла біля дверей.

Нахилилася до доньки.

— Ввечері побачимося.

Вона потягнулася до мене.

— Мамо…

Я поцілувала її в чоло.

— Я теж тебе люблю.

Мама усміхнулася.

— Іди вже, а то запізнишся.

— Біжу.

Я вийшла з квартири й попрямувала до машини.

Через двадцять хвилин звернула на парковку біля офісу.

І майже одразу зрозуміла, що сьогодні щось не так.

Машин було набагато більше, ніж зазвичай. Біля входу стояли невеликі групи співробітників. Люди тихо розмовляли, хтось постійно поглядав на телефон, а біля рецепції я помітила кількох незнайомих чоловіків у ділових костюмах.

Я заглушила двигун і кілька секунд просто сиділа в машині.

Щось сталося.

Я взяла сумку й вийшла.

Біля входу одразу побачила Олега.

— Доброго ранку.

— Привіт.

Він усміхнувся, але якось напружено.

— Ти теж помітила?

— Саме хотіла запитати, що тут відбувається.

Олег заховав телефон у кишеню.

— Якщо чесно, сам не знаю.

— Невже?

— Лише чутки.

— Які?

Він знизав плечима.

— Кажуть, буде нове керівництво.

Я здивовано подивилася на нього.

— Настільки серйозно?

— Схоже на те.

Ми разом зайшли всередину.

У холі було незвично людно й водночас тихо. Навіть ті, хто зазвичай зранку встигав обговорити всі новини офісу, сьогодні говорили пошепки.

— А наше керівництво?

— Поки ніхто нічого не знає.

Я видихнула.

— Чудово. Просто чудово.

Олег скосив на мене погляд.

— Не хвилюйся завчасно.

— Я не хвилююся.

Він усміхнувся.

— Ага. Звичайно.

Ми піднялися на свій поверх.

Я вже майже дійшла до кабінету, коли на внутрішню лінію надійшло повідомлення.

«О 10:00 усім співробітникам бути в конференц-залі».

Я прочитала його двічі.

Олег, який стояв неподалік, одразу запитав:

— Теж отримала?

— Так.

— Ну все.

— Що «все»?

— Тепер точно дізнаємося.

Я зайшла до кабінету, поставила сумку на стілець і сіла за стіл.

На екрані вже чекали робочі листи, але зосередитися було складно.

Нові керівники.

Якісь зміни.

Невідомість.

І чомусь неприємне передчуття.

О десятій конференц-зал був майже повністю заповнений.

Я сіла поруч з Олегом.

Попереду стояли генеральний директор і кілька незнайомих людей.

Коли всі стихли, директор відкрив папку.

— Доброго ранку, колеги.

У залі запанувала тиша.

— Сьогодні я маю повідомити вам про важливі зміни в роботі компанії.

Він зробив коротку паузу.

— Відтепер наша компанія входить до складу однієї з найбільших компаній нашої галузі.

По залу прокотився тихий гул.

— Думаю, цю компанію ви всі добре знаєте. Фактично ми стаємо її філіалом.

Хтось здивовано перепитав сусіда, хтось одразу взяв телефон.

Я сиділа мовчки, намагаючись зрозуміти, що це означає саме для мене.

— Нове керівництво вже сформоване, — продовжив директор. — Сьогодні його представники присутні тут замість власника компанії.

Я мимоволі підняла очі.

Власника?

Чомусь усім стало цікаво, хто саме стоїть за цією угодою.

— На жаль, особисто він сьогодні приїхати не зміг, — додав директор. — Але щойно матиме можливість, особисто зустрінеться з керівниками та співробітниками.

У залі знову почали перешіптуватися.

— А тепер щодо подальших змін.

Директор перегорнув сторінку.

— У найближчі дні буде переглянуто структуру підрозділів, посадові обов’язки та штат.

Він зробив паузу.

— Не виключені й скорочення.

У мене всередині все похололо.

Я зовсім недавно влаштувалася сюди.

Ще навіть не встигла відчути себе повністю впевнено на новому місці.

А тепер могла залишитися без роботи.

Директор ще щось говорив про майбутню реорганізацію, але я вже слухала лише уривками.

У голові промайнула зовсім не офісна думка.

Машина.

Щомісячний платіж.

Я взяла її саме для роботи. Щоб нормально добиратися, не залежати від транспорту, встигати забирати доньку.

Якщо зникне зарплата, платіж нікуди не зникне.

Я машинально стиснула ремінець сумки.

— Поки що прошу всіх повернутися до роботи, — завершив директор. — Щодо подальших рішень кожен підрозділ буде повідомлено окремо.

Люди повільно почали виходити.

У коридорі одразу стало шумно.

— Кого скоротять?

— А зарплати?

— Хто цей власник?

— Чому він сам не приїхав?

Я вийшла разом з Олегом.

Він кілька секунд мовчав, а потім запитав:

— Ну що?

— Страшно.

Я сказала це чесніше, ніж хотіла.

— Я тільки недавно тут працюю.

— Розумію.

— І я взяла машину саме через роботу.

Я нервово усміхнулася.

— Якщо мене скоротять, буде дуже весело.