Глава 4

Крістофер прокинувся раніше будильника.

Кілька секунд він просто лежав, дивлячись у стелю.

За вікном тільки починало світати.

Він підвівся, швидко привів себе до ладу й вийшов із квартири.

Ранок зустрів його прохолодним повітрям.

До початку навчання залишалося ще кілька днів, тому поспішати було нікуди.

Він зайшов до залу неподалік від будинку.

Наступну годину провів там майже без перерви.

Тренування допомогло остаточно прокинутися й привести думки до ладу.

Після цього він повернувся додому.

Щойно Крістофер відчинив двері квартири, з вітальні почувся знайомий голос.

— Нарешті!

Він зайшов усередину.

Теодор сидів на дивані з ноутбуком на колінах.

— Де ти був?

— У залі.

Теодор підняв голову.

— Я вже встиг обшукати всю квартиру.

— Навіщо?

— Шукав тебе.

Крістофер зняв куртку.

— Навіщо мене шукати у квартирі, якщо ти знаєш, що я міг вийти?

— Бо ти міг хоча б попередити.

— Не бачив сенсу.

Теодор важко зітхнув.

— Добре. Неважливо.

Він закрив ноутбук.

— Нам сьогодні треба занести документи в університет.

— Пам'ятаю.

— А ще...

Теодор зробив коротку паузу.

— Ти шукаєш підробіток?

Крістофер подивився на нього.

— Можливо.

— Тоді є один варіант.

— Який?

— Бар.

— Твій?

— Так.

— Ти ж працюєш там офіціантом.

— І що?

— Нічого.

— Там якраз потрібна людина за барною стійкою.

Крістофер мовчав.

Теодор примружився.

— Якщо ти, звичайно, не забув, як змішувати коктейлі.

— Не забув.

— Тоді можеш спробувати.

— Добре.

Теодор усміхнувся.

— Оце вже краще.

Вони швидко поснідали, зібрали документи й вирушили до університету.

Теодор дорогою пояснював, куди потрібно зайти, які кабінети знайти й де що підписати.

Крістофер слухав мовчки.

Університет виявився більшим, ніж він очікував.

Вони витратили кілька годин на документи, але зрештою закінчили все необхідне.

— Ну от, — сказав Теодор, виходячи з будівлі. — Тепер хоча б не доведеться бігати сюди щодня.

Крістофер кивнув.

— Їдемо в бар?

— Їдемо.

Дорогою вони ще раз повернулися до розмови про роботу.

— Тільки одне, — сказав Теодор. — Якщо бос запитає, що ти вмієш, не кажи просто «все».

— Чому?

— Бо він змусить тебе довести.

— І?

— А я хочу подивитися, як ти викрутишся.

Крістофер ледь усміхнувся.

— Добре.

Коли вони зайшли до бару, всередині ще було досить тихо.

Працівники готували зал до вечора.

Теодор підійшов до власника й коротко пояснив ситуацію.

Чоловік перевів погляд на Крістофера.

— Працював за баром?

— Так.

— Давно?

— Достатньо.

Бос скептично підняв брову.

— Покажеш?

— Що саме?

— Зроби щось із того, що вмієш.

— «Кривава Мері» підійде?

Бос кивнув

Крістофер підійшов до стійки.

Без зайвих слів узяв необхідні інгредієнти.

Рухи були спокійними й точними.

Він змішав напій, поставив його перед босом і відійшов убік.

Той зробив ковток.

Кілька секунд мовчав.

Потім кивнув.

— Непогано.

Теодор усміхнувся.

— Я ж казав.

Бос ще раз подивився на Крістофера.

— Можеш сьогодні вийти на зміну?

— Так.

— Тоді домовилися.

Крістофер кивнув і зайняв своє місце за стійкою.

Перші години минули спокійно.

Людей було небагато.

Якщо хтось підходив до бару, Крістофер просто приймав замовлення, готував напій і ставив його перед клієнтом.

Без зайвих розмов.

Теодор кілька разів проходив повз нього й щоразу кидав якийсь короткий коментар.

— Ти хоча б іноді можеш посміхатися.

Крістофер не відривався від роботи.

— Навіщо?

— Для атмосфери.

— Люди прийшли пити, а не дивитися на мене.

Теодор засміявся й пішов далі.

Чим ближче ставало до вечора, тим більше людей заходило до бару.

Музика стала гучнішою.

За столиками майже не залишилося вільних місць.

Крістофер продовжував працювати

Близько сьомої до бару зайшла компанія з кількох людей.

Він машинально підняв очі.

І завмер лише на мить.

Елеонора.

Та сама дівчина, яку він зустрів напередодні.

Їхні погляди зустрілися.

Крістофер коротко кивнув.

Вона відповіла тим самим.

Після цього разом із компанією пішла до столика.

Крістофер повернувся до роботи.

— Що з вас?

Чергове замовлення.

Він почав готувати коктейль.

Але погляд мимоволі ще раз ковзнув у бік компанії.

Чомусь вона його зацікавила.

Не сама компанія.

Саме вона.

Він не розумів чому.

Можливо, через те, що вона вже вдруге опинилася поруч.

Або через те, що вчора вона спокійно годувала бездомного кота, хоча сама не могла забрати його додому.

Крістофер поставив готовий напій перед клієнтом.

— Дякую.

Він лише кивнув.

Через кілька хвилин поруч з'явився Теодор.

— Ти вже хвилин п'ять залипаєш на ту компанію.

Крістофер перевів на нього погляд.

— Ні.

— Ні?

— Ні.

Теодор подивився в той самий бік.

— Ти буквально не відриваєш погляду.

— Компанія мутна.

— А-а-а.

Теодор хитро посміхнувся.

— Тобто справа не в дівчині?

Крістофер подивився на нього холодно.

— З ними прийшла дівчина, яка мені допомогла.

Теодор тихо присвиснув.

— Ого.

Він обернувся до столика.

— Та сама?

— Так.

Теодор ще кілька секунд дивився на компанію.