Глава1

Ніч давно накрила місто.
У цьому районі вона не приносила спокою. Вона лише приховувала те, що вдень ніхто не наважувався показувати.
Мерехтливі ліхтарі ледве пробивалися крізь густий туман. Облуплені стіни багатоповерхівок були вкриті графіті, а між будинками лежали купи сміття, від яких тягнуло сирістю та гниллю.
У вузькому провулку, майже зливаючись із темрявою, нерухомо стояв хлопець.
Його дихання було рівним.
Він не боявся.
Він чекав.
За рогом почувся грубий чоловічий голос.
— Кажу тобі, він був тут.
— Не міг далеко втекти.
— Перевірте двори. Якщо знайдете — живим не залишайте.
Хлопець повільно визирнув із-за бетонної стіни.
Четверо.
Озброєні.
Один тримав металеву трубу, двоє — ножі, ще один нервово крутив запальничку в пальцях.
— Ти впевнений, що він усе почув? — запитав найнижчий.
— Навіть якщо ні... ризикувати не будемо.
Інший засміявся.
— Бос не любить свідків.
Хлопець непомітно стиснув щелепу.
"Отже... це справді правда."
Інформації було достатньо.
Більше залишатися тут не мало сенсу.
Він зробив крок назад.
Другий.
Третій...
І саме тоді почув тихе:
— Мяу...
Він завмер.
Біля старого контейнера, між картонними коробками, сиділо маленьке чорне кошеня.
Худе.
Брудне.
Занадто мале, щоб розуміти небезпеку.
— Тсс...
Хлопець повільно простягнув руку.
Кошеня не втекло.
Навпаки.
Саме в цей момент воно голосно нявкнуло ще раз.
У провулку настала тиша.
— ...Чули?
— Там!
— Він там!
Лайка.
Кроки.
Хлопець різко підхопив кошеня на руки й кинувся вбік.
— Не дайте йому втекти!
Удар труби врізався в стіну там, де ще секунду тому була його голова.
Він навіть не озирнувся.
Перший нападник кинувся з ножем.
Хлопець різко змістився вбік.
Зап'ястям відвів руку з ножем, ударив ліктем у шию.
Той захрипів і впав на коліна.
Другий уже був поруч.
Удар ногою.
Хлопець ухилився.
Його черевик ковзнув по мокрому асфальту.
Саме цього вистачило.
Удар долонею в підборіддя.
Тріск зубів.
Нападник відлетів назад.
— Він один! Зажміть його!
Третій вихопив ніж.
Тепер відступати було нікуди.
Хлопець міцніше притиснув кошеня до грудей.
"Головне — не випустити."
Він пропустив удар повз себе й різко вдарив нападника коліном у живіт.
Той зігнувся.
Ще один точний удар у потилицю.
Тиша.
Лишився останній.
Він не поспішав.
Лише усміхнувся.
— Через якусь кішку?
Хлопець нічого не відповів.
— Дурень...
Чоловік різко замахнувся металевою трубою.
Хлопець уже збирався ухилитися.
Але в останню мить помітив інше.
Труба летіла не в нього.
Вона летіла в кошеня.
Його тіло спрацювало швидше за думки.
Він різко розвернувся.
Закрив кошеня лівою рукою.
Глухий удар.
Гострий біль миттєво пронизав передпліччя.
Труба ковзнула по руці, розірвавши тканину рукава.
Кров повільно потекла вниз.
Кошеня навіть не пискнуло.
Лише міцніше вчепилося кігтиками в його куртку.
Хлопець повільно підняв голову.
— Дарма.
Це було перше слово, яке він промовив за весь вечір.
Нападник не встиг нічого відповісти.
Усе закінчилося за кілька секунд.
Точний удар у сонячне сплетіння.
Ліктем у щелепу.
Підсічка.
Чоловік важко впав на асфальт.
Настала тиша.
Лише вітер гойдав порожню бляшанку десь у дворі.
Хлопець опустив очі.
Маленьке чорне кошеня дивилося на нього великими блакитними очима.
— Схоже... сьогодні нам обом пощастило.
Вперше за весь вечір у його голосі не було холоду.
Лише втома.
Він поправив кошеня на руках і мовчки зник у темряві.
Вхідні двері зачинилися майже беззвучно.
Квартира зустріла його тишею.
Невелика.
Охайна.
Без зайвих речей.
Жодних фотографій на стінах. Жодних сувенірів чи прикрас. Лише стіл, диван, книжкова полиця, ноутбук і кілька нерозібраних коробок біля стіни. Здавалося, ніби тут не жили — лише тимчасово зупинилися.
Хлопець обережно поставив кошеня на кухонний стіл.
Те насторожено озирнулося, притиснувши вуха.
— Зараз...
Він відкрив холодильник.
Дістав пляшку води, налив трохи в невелику миску, а потім знайшов шматочок вареної курки. Спокійно розділив його на маленькі шматочки й поклав поруч.
Кошеня не поспішало.
Спершу недовірливо подивилося на нього.
Потім — на їжу.
Лише коли хлопець зробив крок назад, воно несміливо підійшло до миски.
За кілька секунд уже їло так жадібно, ніби не бачило їжі багато днів.
Хлопець мовчки спостерігав.
Розірваний рукав повільно намокав від крові.
Він навіть не звернув на це уваги.
Коли кошеня закінчило їсти, хлопець наповнив умивальник теплою водою.
— Це тобі навряд чи сподобається.
Кошеня насторожилося.
— Уже здогадалося?
Воно зробило крок назад.
— Пізно.
Він обережно взяв його на руки.
— Мяяяяу!
— Не перебільшуй.
Кошеня відчайдушно намагалося вирватися, але хлопець тримав його впевнено й дуже обережно, щоб не зробити боляче.
Тепла вода поступово змивала пил і бруд.
Під мокрою шерстю з'явився глибокий чорний колір.
— Ось так...
Кошеня сердито фиркнуло.
— Уже краще.
Він загорнув його в сухий рушник.
Малюк невдоволено дивився на нього ще кілька секунд.
Потім голосно чхнув.
На обличчі хлопця з'явилася ледь помітна усмішка.
— От тепер схожий на живу істоту.
Кошеня, ніби образившись, демонстративно відвернуло мордочку.
Лише тепер хлопець підійшов до аптечки.
Він мовчки зняв куртку.
Розірвана тканина легко відійшла від рани.
На підлогу впало кілька крапель крові.
Перекис зашипів.
Жодної реакції.
Наче біль давно перестав його дивувати.
За кілька хвилин на руці вже була чиста пов'язка.
Він прибрав аптечку на місце.
Кошеня тим часом уже влаштувалося на дивані й уважно спостерігало за ним.
— Що?
У відповідь — лише легкий нахил голови.
Хлопець видихнув і взяв телефон.
Кілька секунд дивився на екран.
Потім натиснув кнопку виклику.
Після третього гудка почувся знайомий голос.
— Уже думав, що ти не подзвониш.
— Були справи.
— Судячи з голосу, не з приємних.
Кілька секунд мовчання.
— Вони знають.
На тому кінці запала тиша.
— Ти впевнений?
— Я випадково почув їхню розмову.
— За тобою йшли?
— Так.
— Наздогнали?
Хлопець коротко глянув на перев'язану руку.
— Уже ні.
Друг тихо видихнув.
— Послухай мене уважно. Збирай речі й їдь сюди.
Мовчання.
— Ти ж сам розумієш, що іншого виходу немає.
— Розумію.
— Серйозно?.. Навіть сперечатися не будеш?
— Не буду.
На тому кінці почувся короткий сміх.
— Знаєш... це навіть трохи лякає.
— Чому?
— Бо ти вперше так швидко погодився.
Хлопець нічого не відповів.
— Новий семестр починається за кілька днів. Подаси документи до нашого університету. Інше вирішимо вже тут.
— Добре.
— І ще...
— Що?
— Не шукай проблем.
Хлопець ледь усміхнувся.
— Не обіцяю.
— Саме це я й хотів почути...
Дзвінок завершився.
У квартирі знову запанувала тиша.
Він відклав телефон і попрямував до ванної.
Гаряча вода повільно змивала з нього втому, пил і запах нічної вулиці.
Він зупинився перед дзеркалом лише на мить.
Мокре чорне волосся спадало на чоло, а погляд мимоволі зустрівся з власним відображенням. Блакитні очі здавалися незвично світлими в холодному світлі лампи. На якусь мить він завмер, ніби вдивляючись не в себе, а в когось по той бік дзеркала.
Він опустив очі, витер волосся рушником, одягнув чисту чорну футболку й вийшов із ванної.
Коли він повернувся до кімнати, кошеня вже згорнулося клубочком на краю ліжка.
Він тихо видихнув.
— Уже господар?..
Обережно ліг поруч.
Кілька хвилин мовчки дивився в стелю.
"Якщо залишуся — вони знайдуть мене."
"Якщо поїду... можливо, ще не пізно."
Саме в цю мить кошеня прокинулося.
Повільно перебралося ближче.
Застрибнуло йому на груди.
Покрутилося кілька разів.
І, задоволено замуркотівши, вклалося спати.
Хлопець машинально провів долонею по його спині.
— Дивний ти...
Кошеня ліниво ворухнуло вухом.
На обличчі хлопця вперше за весь день з'явився справжній спокій.
— Завтра...
Він повільно заплющив очі.
— ...почнемо все спочатку.
За вікном шумів вітер.
А в маленькій квартирі вперше за довгий час настала тиша.