Новий аркуш

  Минуло декілька годин як від’їхав Лука. Соломія знала, що робота це протилежність пригодам, проте, вона змогла відчути передчуття, яке виникає перед  подорожжю коли прийшла повести його. Це передчуття змусило дівчину пригадати  як давно вона не збиралась у далеко поїздку,  і як їй цього не вистачало. Засмучуватись їй зовсім не хотілось, тому вона намагалась не концентрувати увагу на емоціях, тай відчуття це швидко минуло. Воно було немов короткий відблиск світка, яке буває потрапляє на дорожні знаки від машинних фар.

  Лука поїхав. А вона могла сміливо обводити червоним дату в календарі, оскільки через декілька днів мало початись стажування. Не зволікаючи часу Соломія взяла на опрацювання деякий додатковий матеріал, знайшла конспекти, які не викинула через шкодування часу, що витратився на їх написання. Вона була наповнена ідеями, і не розуміла звідки взялись ті сили, які підштовхували її на якусь авантюру. Чекати залишилось не довго, всього за два дні вона спробує себе в якості редактора видавництва. Від її руки будуть видаватись різноманітні твори, можливо навіть ті, що зможуть підкорити не одне читацьке серце і стануть надзвичайно популярними. Їй подобалось ходити із цими думками, подобалось відчувати незначну владу, ніби від неї залежатиме доля автора.

  Наповнившись енергією майбутньої видатної редакторки, дівчина без сумнівів навела будильник на 6.30, і з не терпінням чекала ранку.

***

Дзвін будильника о пів на сьому не був таким приємним, якимвона уявляла його вчорашнього вечора. Бажання підійматись і залишити тепле ліжко було відсутнє, але раптом, знову з’явилось відчуття авторитетності, яке допомогло через сорок хвилин залишити квартиру.

  Ранковий підйом був дещо перебільшенням, оскільки прокинувшись на годину пізніше дівчина все рівно б не запізнилась. Їй так хотілось показати себе з найкращої сторони, та всеможливими методами приховати відсутність пунктуації, що питання ранкового вирішилось саме собою.

  Опинившись біля дверей видавництва дівчина відчула холод, що пробігся по її тілу. На вулиці було спекотно - холод не зникав.

«Зібралась і заходиш. Ти дипломований спеціаліст, тому все буде гаразд»  - підбадьорювала вона себе. Її впевненість трішки зменшилась, коли спроби потрапити всередину виявились марними - двері були зачинені. « Можливо, я занадто рано прийшла», - подумалось їй.

  Зачекавши десять хвилин, а потім двадцять і навіть тридцять впевненість зовсім починала зникати.

«Щось тут не так. У чому ж справа? Вже тридцять хвилин як вони повинні бути відчинені. Якщо б була можливість у когось запитати, але у кого?».

Дівчина оглянула вулицю. Через дорогу був розташований квартирний будинок, і хоча час від часу у дверях якого з’являлись люди, дівчина допустила думку, що навряд чи мешканцям буде щось відомо про роботу контори. Будівлями-сусідами були 2 невеличких заклади. На дверях одного з яких виднілась табличка «зачинено». Зі сторони іншого закладу доносились шумні звуки. Двері були відчинені.

• Ей, хто це? Заклад зачинено, проводимо ремонтні роботи.
• Доброго ранку, вибачте. Мені потрібна допомога. Можливо ви знаєте з якої години відчиняється видавництво, що розташоване через ось цю стіну? - легким рухом голови дівчина вказала на стіну ліворуч.
• Ось цю? - перепитав робочий. - Не раніше мого вихідного.
• Годі тобі Вась. Не бачиш дівчина хоче потрапити за ось цю стіну, і явно не має бажання розділяти з нами компанію. - долучився до розмови інший робітник. Саркастичні нотки в його тоні не знітили Соломію, навпаки, вона поглянула на чоловіка поглядом, який її знайомі називали «не дивись на мене так». Інший чоловік поспішив додати:
• Мій колега, зокрема ввічливий чоловік, хотів сказати, що ремонтні роботи заплановані не тільки для цього приміщення, а й для сусіднього також. Щось там у них перегоріло, і це щось розташоване в стіні. Провід якийсь, чи що. Але ситуація пожежонебезпечна, потрібно знайти «заразу». За скільки часу ми це зробимо? Можливо пару днів. За скільки замінимо? Ще швидше. Але ж не думаєте ви, що ось ці дірки докинуть затишок до інтер’єру? - продовжував він. - Думаю на пару тижнів це все затягнеться.

  Зазвичай дорога до дому видається врази коротшою, тільки не в цей раз. Соломії здалось, що вона йде декілька годин, хоча всього в дорозі вона була тільки двадцять  хвилин. Телефонний дзвінок, відповідь  керівника, все ще прокручувались в її голові: «Напевно ваш номер загубився серед інших номерів кандидатів. Приносимо вибачення. Ми зателефонуємо вам одразу після відкриття.». Еге ж зателефонують - тільки й думалось дівчині. Варіантів у неї було не багато, а точніше тільки три. Київ, Чернівці чи Одеса. Раптове зникнення одного із них, ніби повинно було дарувати радість. Відсутність виробу допустити помилку, чомусь навпаки пригнічувала ще сильніше. Після підпалу амбіцій та відчуття ідентичності хотілось чогось такого, де можна допустити похибку, де відчувається відповідальність від прийнятих рішень. Не довго думаючи дівчина перейшла дорогу. Зупинилась біля машини таксі.

• Ви до автовокзалу їдете?

***

Речі були зібрані, складені у валізи які стояли у дверей головного входу. Квиток, куплений декілька днів тому, надійно зберігався у відділі гаманця. Дівчина бігала по кварти зі страхом щось забути, та страхом запізнитись на автобус. У неї залишалось менше одної години, щоб врешті решт покинути дім і вирушити в дорогу.

• Тай йди вже, йди. І так перебудила всіх,- промовила сусідка
• Не всіх, а тільки тебе, - відповіла Соло. - Вибач, і твого кота.